Степ опівідні – Пантелеймон Куліш

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

СТЕП ОПІВДНІ

Спокойно небо голубое.

Никитин

Блакитне небо, мов дугасте море,

Безоднею самітною стоїть.

Під сонцем степ, козацьке Дике поле,

Огнем переливається-жахтить.

Гарячий вітер хилить-нахиляє

Траву хвилясту стиха до землі,

І в прозирній золоченій імлі

Даль степова мов тоне-поринає.

Понад травою стиха жар німий,

Переливаючись, пливе високо!

Розтоплюється воздух осяйний,

Тіснить у грудях дух і сліпить око.

Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями

Картина світоіскрява горить;

Над нею любо попід небесами

Музика, мов срібло тонке, дзвенить.

То жайворонок, лірник одинокий,

Зайняв одрадну серцю вишину

І звеселяє світ шумно-широкий,

Співаючи про волю та весну.

Німує степ: йому ні на що воля.

Се немовлятко сонне в сповитку:

Судилась велетню дрімлива доля

На довгому байдужньому віку.

Закутавсь у свої зелені шати;

Пахущі мовчки нюхає квітки;

Над ним по вітру носяться крилаті

Метелики, мов марево, легкі.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар