Україна в старовину – Олександр Олесь

УКРАЇНА В СТАРОВИНУ

Ліс густий, дрімучий, темний,

Споконвічний ліс росте,

Не проб’ється навіть сонце

Крізь гілля його густе.

Велетенські граби, вільхи,

Сосни, явори, дуби

Раз в століття полягають

Після віку боротьби.

Де родились, там вмирають,

Обертаються у тлінь,

На могилах виростає

Ряд наступних поколінь.

По лісах шумлять потоки,

Смарагдові від трави,

Розпливаючись то в багна,

То в озера, то в стави.

По річках, озерах, багнах

Вічний галас, вічний спів,

Крик гусей, качок і чапель,

Зойк чайок і журавлів.

Лебедині білі зграї

В небі хмарами летять,

Навкруги орлині крила

Гучно, хижо лопотять.

Над струмком спинився олень,

Прислухається, тремтить,

Десь почув непевний шелест

І зникає через мить.

То ведмідь ішов напитись,

Остудитися в воді,

То збирають під дубами

Чорні вепрі жолуді.

По лісах блукали кози,

Тури, олені, вовки,

Кабани, ведмеді, лосі,

Рисі, зубри, борсуки.

Не стихав до ночі галас,

Дикий рев і ніжний спів…

Все кругом жило, змагалось,

Ліс дивився і шумів.

По лісах дрімучих, темних

З луком пращур наш ішов,

З рисем, лосем і ведмедем

Він боровся і боров.

Здобував він теплі хутра,

М’ясо, шкіру на свій дах,

Часом сам роздертий падав

З серцем звіра у руках…

А на півдні за лісами

Колихалось море трав:

То над степом буйний вітер

На шовкових струнах грав.

Степ широкий, степ безмежний,

Де початок, де твій край?!

Коли сам Стрибог не знає,

У Дажбога поспитай.

В день ясний горіло сонце,

Нерухомо вітер спав,

Нерухомо в мертвій тиші

Степ незайманий стояв.

В бурю він шумів, як море,

І ховався в сизій млі,

Полохливо буйні трави

Припадали до землі.

А зимою умирав він,

Спав під килимом снігів…

Тихо… пусто… Тільки чути

Десь сумне виття вовків.

Та часами прогуркочуть

Диких коней табуни;

Наче вихори, здіймають

Білу куряву вони.

На лісах дрімучих, темних,

На незайманих степах

Спочивала Україна

В золотих, дитячих снах.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар