Наші предки – слов’яни – Олександр Олесь

НАШІ ПРЕДКИ — СЛОВ’ЯНИ

Над озерами, річками,

На полянах лісових,

На стрімких високих горах,

На просторах степових, –

Де лише сіріє стежка

Або вкрився збіжжям лан,

Скрізь розкидались оселі

Наших прадідів-слов'ян.

Оселялись цілим родом:

Що людина, як одна?!

Кревні люде – рід складали,

Кревні роди – племена.

Наймудріший і найстарший

Цілим родом керував,

Видавав щодня накази,

Правив, милував, карав.

Кожне плем'я мало князя,

Князь судив, водив на бій,

Першим був він у відвазі

І у мудрості своїй.

А коли ставав нездатним

До ладу і боротьби,

Віче іншого на князя

Вибирало без журби.

На річках, високих горах,

Серед багон і болот

Городи, міцні твердині

Будував собі народ.

Коли ворог йшов війною,

Метушилось все, як рій,

Замикалися ворота,

Починався лютий бій.

Бились, кидали каміння,

Крізь баркан окріп лили,

Попіл сипали у очі,

Гострі кидали коли…

…Ось і ворога відбито.

Все минуло: гнів і жах…

Кревні плачуть над борцями,

Що звалилися в боях.

І дають їм у могилу

Зброю, вбрання і харчі,

Щоб вони не знали лиха,

На тім світі живучи.

На сумних могилах тужать

І справляють тризну там,

І несуть на сизі гори

Жертви праведним богам.

Але все поволі, тихо

Тоне в річці забуття,

І на березі зеленім

Квітне радісне життя…

На луці палає ватра,

На луці ідуть танки.

Тут в вінках цвітуть дівчата,

Там співають парубки.

В сю таємну ніч Купала

В лісі папороть цвіте,

Розцвітає, обсипає,

Цвіт-проміння золоте.

Промовляє звір до звіра,

Хто підслуха мову їх,

Хто у лісі найде квітку,

Найде скарбів цілий міх.

А пісні все далі ллються,

Вже поблідли і зірки,

А ще огнища палають

І мережаться танки.

На кийки стоять схилившись

Бородаті віщуни

І розказують, що буде

І з якої сторони.

Роздають недужим зілля,

Щось шепочуть і плюють…

Сих водою напувають,

Тим камінчики дають.

І здається, з лісу вийшов

На узлісся лісовик.

Став, заслухавсь, задивився…

Стрепенувсь і знову зник.

І здається, щойно бігли

Тут русалки польові

І розсипали зі сміхом

Самоцвіти по траві.

Але схід зайнявся сонцем,

Хмари в золоті, в огні…

І самотньо одцвітають

Зблідлі ватри вдалині.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар