МИКИТА КОЖУМ’ЯКА
Убивши князя Святослава,
Печеніги раз у раз
Йдуть ордою на Вкраїну,
Раз у раз грабують нас
І тепер їх шатра сірі
Вкрили луг над Трубежем,
Печеніги знов з’явились
І погрожують мечем.
Наші ждуть. Але боїться
Печенізький хан іти,
Йому хочеться без бою
Перемоги досягти.
Є один вояк у його
Втроє дужчий за вола…
«Хай він б’ється», — хан хитрує
І до князя шле посла.
«Чи не викличем ми, князю,
Гніву праведних богів,
Коли річку почервоним
Кров’ю наших вояків?!
Краще ми розв’яжем сварку
Славним герцем двох борців:
Коли твій борець подужа,
Я скорюся без боїв».
Князь погодивсь, і звелів він
Найсильнішого знайти…
Та на герць ніхто в державі
Не зважається піти.
Засмутився Володимир…
Аж прийшов якийсь дідусь:
«Син побореться, мій князю,
І поборе, побожусь.
З ним колись ми посварились,
Пам’ятаю, як тепер,
М’яв він шкуру, так, повіриш,
Спересердя всю роздер».
Привели до князя хлопця:
Соромливий, мовчазний,
Невисокого і зросту,
Хоч доволі кремезний.
«Може, хочеш, князю,
Чи міцна моя рука,
Роздражніть на пробу жаром
Найсильнішого бика».
Роздражнили. Бик на хлопця,
Але той схопив за бік
І кавалок м’яса вирвав…
Бик упав і кров’ю стік.
«Добре!» — князь сказав до хлопця,
А військам своїм звелів,
Щоб озброїлись і ждали
Щохвилини ворогів.
Третій довгий день минає
І ідуть борці на бій,
Князь і хан собі гадають:
«Хто поборе — твій чи мій?!»
Печеніг угледів хлопця
І сміється: «От, дурне,
Подолати, побороти
Воно думає мене!!»
Не злякався Кожум’яка
І боротися почав.
Повертав борця і важив,
Потім, наче кожу, м’яв.
І нарешті, наче бочку,
Ухопив і кинув вмить.
На землі без руху мертвий
Печеніг-борець лежить.
І на тім славетнім місці,
Де страшний борець упав,
На тім місці Володимир
Переяслав збудував.