Пластовий капелюх – Олег Ольжич

ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ

Він висить в мене в хаті на стіні,

Широкополий, трошечки прим'ятий,

І ось, здається, нині вже вдесяте

Киває і всміхається мені.

Він оптиміст, яких є мало в світі,

І стоїка такого не знайти.

От і тепер: попробував би ти

Шість місяців так на цвяху чипіти!

Але – близька вже довгождана путь

По пралісах, по долах і по горах.

Знов дощ, і спека, і роса, і порох,

Від кого, а від нього не втечуть!

На голові, незручно неспокійний,

Він буде озиратись навкруги:

«Ну, й небеса, і де їх береги?

А хмари! А простори вітровійні!

Наплечник – він обвис, немов мертвяк!

А підтягнися, посоромся, брате!

Ґедзь пролетів… (мале, але завзяте!)

І що це ноги шкандибають так?»

Увечорі ж – о, де узяти мови!

Ліс – чорна прірва. Небо – оксамит.

А ватра, ватра – дивовижний світ,

Золотоцвітний сад казковий!

Брати, в нас дужий і зухвалий сміх,

Усе пригадане тут – не єдине;

Стежки далекі, сонце й верховини

Ми відшукали у собі самих.

1934

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: