Детальний Аналіз твору
«Місто» Підмогильний
Паспорт твору:
Рід літератури «Місто»: епос.
Жанр «Місто»: урбаністичний роман.
Тема «Місто»: підкорення людиною міста.
Ідея «Місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору.
Герої «Місто»: Степан Радченко— головний герой; Надійка— дівчина із села; Левко — студент; Ганнуся та Нюся — товаришки Надії; Лука Гнідий — господар; Тамара Василівна (Мусінька) — дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка; Максим — син Тамари Василівни та крамаря; Борис— студент, товариш Степана; Зоська — міська дівчина, кохана Степана; Рита — балерина; Вигорський — поет, товариш Степана.
Композиційно-стильові особливості: Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова Ана- толя Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»
Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він [автор] зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива».
Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. Але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста.
Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. Проте Степан не досягнув головного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. Степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона.
Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя.
Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей.
Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
Проблематика «Місто»:
- сенсу людського життя;
- добра і зла;
- біологічного і духовного;
- маргінального суспільства.
- «Він бачив її [людину], розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній і біологічній складності… Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але в той же час був свідомий усіх її слабкостей» (Г. Костюк).
- «Це [«Місто»] роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця і оптимізму приреченого» (Юрій Шерех).