Руданський Степан

Нехай гнеться лоза, Куди вітер пігне, — Не печалить вона Ні тебе, ні мене. Може, й тяжко її, Може, й спина болить, Але буря її З корінця не

НАУКА Дочекався я Свого святонька, Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І промовила Мені, бідная: "Нехай, сину мій, Ми працюємо, Нехай цілий вік Ми

НАД КОЛИСКОЮ Спи, дитя моє, ти життя моє! Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне!.. А я, бідная, над колискою Цілу ніч не

Мене забудь, моя дівчино! Спокійно жий, щаслива будь, Цвіти хоть рожой, хоть калиной, — Мене забудь, мене забудь!.. Мене забудь — і тяжким смутком Не розбивай біленьку грудь:

Звела мене не біда, Звела мене, Моя нене, Звела мене не біда, А дівчина молода. А дівчина, Як калина, А дівчина молода. Брівоньками зв'ялила, Брівоньками, Чароньками. Брівоньками зв'ялила,