Нехай гнеться лоза – Степан Руданський

Нехай гнеться лоза,

Куди вітер пігне, —

Не печалить вона

Ні тебе, ні мене.



Може, й тяжко її,

Може, й спина болить,

Але буря її

З корінця не звалить;



На болоті росте,

І слабая сама —

Вона гнеться собі,

Бо в ній сили нема;



Вона гнеться собі

І так вік прожиє

І без слави, в багні,

Як трава, зогниє.



Як трава осока

Зогниє у багні,

І хіба лиш комар

Заспіває по ній.



Нехай гнеться лоза,

А ти, дубе, кріпись,

Ти рости та рости,

Не хились, не кривись;



Ти глибоко углиб

Твердий корінь пусти,

Гілля вгору розкинь,

Ти рости та рости!



І до пекла дістань,

І у пекло заглянь,

І до хмари дістань,

І на небо поглянь.



І весь світ обдивись,

І усе розпізнай;

І що доброго є,

Ти у себе впивай.



І у силі, в добрі,

Як скала, затвердій

І, як сторож-силач,

Над землею ти стій;



І пташки світові

Защебечуть тобі,

І співак одпічне,

Заспіває тобі.



А як буря лиха

Тебе з місця зіб'є

Або хмара-гора

Тебе громом уб'є —



Світ почує ту смерть,

І повітря здрижить,

І ліси загудуть,

І земля задвижить;



І пташки пролетять,

Спогадають тебе,

І співак перейде,

Не забуде тебе!