Руданський Степан

Зозуля В чистім полі дубок стоїть, Зозуля на дубі, – Заплакала, закувала, Що весна не всюди. Якби спіло в полі жито, Скрізь би весна була; Якби спіли в

ЗАСІДАТЕЛЬ Гнався постом засідатель На чиюсь біду. Серед ставу й заломився На тонкім льоду. Б'ються соцькі й розсильнії, Б'ються й рибаки, Водять шнури край пролому, Ості і гаки.

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ Чи в Києві, чи в Полтаві, Чи в самій столиці Ходив чумак з мазницею Помежи крамниці. І в крамницях, куди глянеш,- Сріблом-злотом сяє,- А йому то

Степан Руданський До України Ой з-за гори, із-зі кручі Та скриплять вози йдучи, Попереду козаченько Так вигукує, йдучи: «Україно, Україно, Моя рідна мати! Чи ще довго над тобою

Ворона і лис Пробігає Лис голодний, Через пеньки скаче; Аж слухає: десь Ворона На гілляці кряче. Та й говорить собі стиха: — Почекай, бабусю! Не їв м’яса годин