Смерть повстанців – Володимир Самійленко

СМЕРТЬ ПОВСТАНЦІВ



(З поеми «Гея»)



Я бачив смерть народних тих героїв.

Се близько нашого села було.

В бою не вистачило їм набоїв,

Кіннота ж обсідала навколо;

Живих численний ворог обезброїв,

І от їх триста привели в село,

І там на суд поставили юрбою

На смітнику широкім за корчмою.



Тут судовий процес провадять так:

Кати, — вони ж і судді й комісари, —

Знімають із підсудного сіряк,

Чи там кожух, так само й шаровари,

А чоботи найперш, бо то є знак

Злочинності, що заслугує кари;

І як скінчиться процедура та,

То присуду ніхто вже й не чита́.



І трьом сотням отим не довго ждати

Прийшлось кінця розправі судовій:

Зняли «зізнання» з них, тоді лопати

Та заступи дали до рук мерщій,

Щоб поспішилися самі копати

Велику яму на спочинок свій.

Скінчивши працю ту, вони край ями

Спокійно стали всі двома рядами.



Як кулемети ближче підтягли,

Здригнулась покликами бранців лава:

«Розбійники! ми смерть од вас найшли,

Та не поляже наша честь і слава,

Ми вічної заслужили похвали,

Ви ж — згинете, як та мара кривава,

І проклянуть вас у потомний час

Усі, хто тільки житиме по вас!»



Так не зігнулись лицарям коліна

Перед катами в час останній сей.

Мовчали вороги. Грізна хвилина!

І враз з усіх намучених грудей

Прорвалось: «Ще не вмерла Україна», —

Як неньці дар останній від дітей,

Хвилина ще — і гімн святий покрили

Торохкотінням хижим скоростріли.



Попа́дали нещасні вояки,

Немов трава, підтятая косою,

Або як збиті градом колоски,

І стали яму наповнять собою.

Хто падав мимо, тих большевики

Рушницею скида́ли чи ногою:

І хутко яма стала повна вщерть.

Така була повстанців наших смерть.



Та в тій братерській ямі, повній трупу,

Не всі були вже мертві: поспішив

Їх поскидати кат усіх на купу.

Один із недострілених ожив,

І, вилізши, подався в нічку глупу

Шукать собі живих товаришів.

З новим загоном рушив він до Буга;

Там, може, смерть його настигне друга.



1921.