Сосюра Володимир
* * * Взяла Орися кошеня Й воно подряпало їй руки І сльози падали в онучі Їх витирав з любов’ю я. «Чи будеш гнать за ним усюди І
* * * Вже осені кругом передчуття… І павутиння срібно простяглося між саду віт. Упавши в небуття, пожовклий лист торкнув моє волосся, немов шепнув: \"Забудь, забудь про все,
Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині, і ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні. А в небі радість журавлина, і даль степів, мов крил
Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов
* * * Блукає осінь. Безгомінням цвіте її очей блакить, і у садах під вітром синім багняний плащ її шумить. Вона мете сумні алеї, де пада золото руде,