Іван Підкова – Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Іван Підкова

І

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись – в Україні

Лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні…

А згадаймо! може, серце

Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє,

Дніпра гирло затопило.

"А нуте, хлоп'ята,

На байдаки! Море грає –

Ходім погуляти!"

Висипали запорожці –

Лиман човни вкрили.

"Грай же, море!" – заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає…

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди –

Де-де буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку – човни стали.

"Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

П анове-молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!"

"Добре, батьку отамане!" –

Кругом заревіло.

"Спасибі вам!" –

Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову походжає

Пан-отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар