Неофіти – Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

НЕОФІТИ

ПОЕМА

Сия глаголет господь: сохраните суд и сотворите правду, приблшкибося спасение мое прийти, и милость моя открыется.

Исаия. Г. 56 С. I.

М, С. Щепкину на память 24 Декабря 1857

Возлюбленику муз і грацій!

Ждучи тебе, я тихо плачу

I думу скорбную мою

Твоїй душі передаю.

Привітай же благодушне

Мою сиротину,

Наш великий чудотворче,

Мій друже єдиний!

Привітаєш, – убогая,

Сірая, з тобою

Перепливе вона Лету;

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю,

І притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

Давно вже я сижу в неволі,

Неначе злодій взаперті,

На шлях дивлюся, та на поле,

Та на ворону на хресті

На кладовищі. Більш нічого

З тюрми не видно. Слава богу

Й за те, що бачу. Ще живуть,

І богу моляться, і мруть

Хрещені люди.

Хрест високий

На кладовищі трохи збоку

Златомальований стоїть.

Не вбогий, мабуть, хтось лежить?

І намальовано: розп'ятий

За нас син божий на хресті.

Спасибі сиротам багатим,

Що хрест поставили. А я…

Такая доленька моя!

Сижу собі та все дивлюся

На хрест високий із тюрми.

Дивлюсь, дивлюся, помолюся –

І горе, горенько моє,

Мов нагодована дитина,

Затихне трохи. І тюрма

Неначе ширшає. Співає

І плаче серце, оживає

І в тебе, боже, і в святих

Та праведних твоїх питає, –

Що він зробив їм, той святий,

Той назорей, той син єдиний

Богом ізбранної Марії,

Що він зробив їм? І за що

Його, святого, мордували,

Во узи кували;

І главу його честную

Терном увінчали?

І вивели з злодіями

На Голгофу-гору;

І повісили між ними

За що? Не говорить

Ні сам сивки верхотворець,

Ні його святії –

Помощники, поборники,

Кастрати німії!

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі!

Не дай в неволі пропадати,

Летучі літа марне тратить.

Скорбящих радосте! Пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи і просвіти!

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і ти. І прийняла

В живую душу світ незримий

Твойого розп'ятого сина!..

Ти – матер бога на землі! –

Ти сльози матері до краю,

До каплі вилила! Ридаю,

Молю, ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Украйні понеслось.

І на Україні святилось

Те слово – божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

І

Не в нашім краю, богу милім,

Не за гетьманів і царів,

А в римській ідольській землі

Се беззаконіє творилось.

Либонь, за Декія царя?

Чи за Нерона сподаря?

Сказать запевне не зумію.

Нехай за Нерона. Росії

Тоді й на світі не було,

Як у Італії росло

Мале дівча. І красотою,

Святою, чистою красою,

Як тая лілія, цвіло.

Дивилася на неї мати

І молоділа. І дівчаті

Людей шукала. І найшла.

Та, помолившись Гіменею

В своїм веселім гінекею,

В чужий веселий одвела.

Незабаром зробилась мати

Із доброї тії дівчати;

Дитину-сина привела.

Молилася своїм пенатам

І в Капітолій принесла

Немалі жертви. Ублагала

Капітолійський той сигкліт,

Щоб первенця її вітали

Святії ідоли. Горить

І день і ніч перед пенатом

Святий огонь. Радіє мати:

В Алкіда син її росте,

Росте… Лицяються гетери

І перед образом Венери

Лампаду світять.

ІІ

Тоді вже сходила зоря

Над Віфлеємом. Правди слово,

Святої правди і любові

Зоря всесвітняя зійшла!

І мир і радість принесла

На землю людям. Фарисеї

І вся мерзенна Іудея

Заворушилась, заревла,

Неначе гадина в болоті.

І сина божі я во плоті

На тій Голгофі розп'яла

Межи злодіями. І спали,

Упившись кровію, кати,

Твоєю кровію. А ти

Возстав од гроба, слово встало,

І слово правди понесли

По всій невольничій землі

Твої апостоли святії.

ІІІ

Тоді ж ото її Алкід,

Та ще гетери молодії,

Та козлоногий п'яний дід

Над самим Аппієвим шляхом

У гаї гарно роздяглись,

Та ще гарніше попились,

Та й поклонялися Пріапу.

Аж гульк!.. Іде святий Петро

Та, йдучи в Рим благовістити,

Зайшов у гай води напитись

І одпочити. – Благо вам! –

Сказав апостол утомленний

І оргію благословив.

І тихим, добрим, кротким словом

Благовістив їм слово нове,

Любов, і правду, і добро,

Добро найкращеє на світі –

То братолюбіє. І ситий

І п'яний голий отой Фавн,

І син Алкід твій, і гетери –

Всі, всі упали до землі

Перед Петром. І повели

До себе в терми на вечерю

Того апостола…

IV

І в термах оргія. Горять

Чертоги пурпуром і златом,

Куряться амфори. Дівчата

Трохи не голії стоять

Перед Кіпрі дою і в лад

Співають гімн. Приуготован

Веселий пир; і полягли

На ложах гості. Регіт! Гоміні

Гетери гостя привели

Сивобородого. І слово

Із уст апостола святого

Драгим єлеєм потекло.

І стихла оргія. А жриця

Кіпріди, оргії цариця,

Поникла радостним челом

Перед апостолом. І встала,

І всі за нею повставали

І за апостолом пішли

У катакомби. І єдиний

Твій син Алкід пішов за ними

І за апостолом святим,

За тим учителем своїм.

А ти весела вийшла з хати

На шлях із гаю виглядати

Свого Алкіда. Ні, нема.

Уже й не буде. Ти сама

Помолишся своїм пенатам,

Сама вечерять сядеш в хаті…

Ні, не вечерять, а ридать,

Ридать, і долю проклинать,

І сивіть, кленучи. І горе!

Умреш єси на самоті,

Мов прока жен на!

V

На хресті

Стремглав повісили святого

Того апостола Петра.

А неофітів в Сіракузи

В кайданах одвезли. І син

Алкід, твоя дитина,

Єдиная твоя родина,

Любов єдиная твоя,

Гниє в неволі, в кайданах.

А ти, прескорбная, не знаєш,

Де він конає, пропадає!

Ідеш шукать його в Сибір

Чи теє… в Скіфію… І ти…

І чи одна ти? Божа мгіти

І заступи вас і укрий'

Нема сім'ї, немає хати,

Немає брата, ні сестри,

Щоб незаплакані ходили,

Не катувалися в тюрмі

Або в далекій стороні,

В британських, гальських легіонах

Не муштрувались! О Нероне!

Нероне лютий! Божий суд,

Правдивий, наглий, серед шляху

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: