Доля (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) – Тарас Шевченко

Ти не лукавила зо мною,



Ти другом, братом і сестрою



Сіромі стала. Ти взяла



Мене, маленького, за руку



І в школу хлопця одвела



До п’яного дяка в науку.



"Учися, серденько, колись



З нас будуть люде",— ти сказала.



А я й послухав, і учивсь,



І вивчився. А ти збрехала.



Які з нас люде? Та дарма!



Ми не лукавили з тобою,



Ми просто йшли; у нас нема



Зерна неправди за собою.



Ходімо ж, доленько моя!



Мій друже вбогий, нелукавий!



Ходімо дальше, дальше слава,



А слава — заповідь моя.







Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)



У вірші "Доля" Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає "зерна неправди за собою". І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: