Критика «Гайдамаки» Шевченко
Поема «ГАЙДАМАКИ» — найглибший за змістом і найбільш довершений за художньою формою твір раннього Шевченка — героїко-історична романтична ліро-епічна поема-епопея. Джерелами цієї романтичної історичної епопеї були народні перекази й пісні про Коліївщину — народне повстання проти польської шляхти на Правобережній Україні 1768 р.
Між останнім гайдамацьким повстанням і часом, коли Т. Шевченко писав поему, минуло трохи більше півстоліття — часова відстань у життя одного лише покоління. Тому та остання спроба захистити свою національну гідність ще жила в пам’яті народу. Про це Т. Шевченко писав у рядках поеми:
Поет використав також історичні праці й художні твори українських, російських і польських істориків та письменників про Коліївщину.
Історичною основою твору Т. Шевченка став гайдамацький рух, що мав національно-визвольний, антикріпосницький характер. Він розпочався на Правобережжі на початку XVIII ст. і був продовженням селянсько-козацьких заворушень ще ХУІ-ХУІІ ст. Гайдамаки за походженням були переважно селянами чи міщанами-ремісниками. Їхніми ватажками ставали найчастіше запорожці. Селянсько-козацькі повстанці об’єднувалися здебільшого навколо Запорозької Січі, діяли переважно невеликими загонами.
Коліївщина — вершина цієї національно-визвольної боротьби. Безпосереднім поштовхом до повстання було нечуване знущання з українців, яке чинили конфедерати — озброєні загони польських шляхтичів. Повстання охопило величезну територію України. Очолили його запорожець Максим Залізняк та уманський сотник Іван Гонта. Повстання закінчилося поразкою через те, що оборонцям української волі й правди довелося протистояти одразу двом ворожим силам — польській шляхті та російським каральним військам.
У розпал Коліївщини царські офіцери підступно заарештували хоробрих керманичів. Залізняка було тавровано і заслано на каторгу в Сибір. З Гонтою жорстоко розправилася шляхта: за легендою, його голого посадили на розпечені штаби заліза, зірвали з живого 12 пасів шкіри, поступово відрубували руки, вуха, вирвали язик, викололи очі. Гонту і справді катували нечувано люто. Не менш жорстокою була розправа над іншими гайдамаками.
Темою твору є зображення боротьби українського народу проти польської шляхти на Правобережній Україні у 1768 році — Коліївщини; правдиве відтворення злиденного, підневільного становища українців за часів кріпацтва, свавілля і жорстокості польської шляхти; показ нестримного бунтарства, сили й працьовитості нашого народу, його волелюбності й моральної краси.
Автор звеличує національно-визвольний рух в Україні та його народних героїв — лицарів Коліївщини, засуджує жорстоке ставлення влади Польщі та Росії до українського населення Правобережжя. Узявши за основу історичні події, письменник надав їм романтичного забарвлення, відтворив із глибокою схвильованістю, тугою і любов’ю.
У творі є дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою:
- розгортання та перебіг повстання Коліївщина (концептуально-історична, центральна);
- життя Яреми Галайди (історико-художня).
Концептуально-історична сюжетна лінія охоплює в часовому просторі близько півроку, тоді як Коліївщина тривала насправді якийсь місяць. Такі відступи від життєвих фактів художньо виправдані. Шевченко писав не історію цього повстання, а поетичний твір і мав цілковите право на домисел. Поет намагався показати широкий розмах і велику силу повстанського руху, його могутній заряд суспільного перетворення.
Поема «Гайдамаки» — найбільший за обсягом твір у поетичному доробку Т. Шевченка, складний за будовою. У поемі два вступи (лірико-філософський) та історичний («Інтродукція»), десять розділів, епілог, «Передмова» (у кінці твору), послання до передплатників («Панове субскрибенти») і «Приписи» (примітки автора). Композиційні особливості; вставні пісні, ліричні відступи, автор — співучасник зображуваних подій, відсутність розв’язки.
Сюжет твору динамічний, вражають описи розправи конфедератів над титарем, вбивство Гонтою власних синів, освячення ножів «против ночі Маковія» та клятва метатися ними. Гайдамацька помста у зображенні автора подана гіперболізовано.
Поемою «Гайдамаки» Шевченко започатковує нову національну концепцію історії. Він не ідеалізує історію як часи, що давно минули, а сприймає її як підґрунтя для майбутнього відродження України. Тобто він перший проголосив національно-державницьку українську ідею. У цьому творі поет зображує важливу для України подію — Коліївщину, коли хвиля народного гніву захопила такі широкі верстви населення, що зупинити це повстання було неможливо.
Основна ідея твору висловлена поетом у передмові: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слав’янська земля». І наші славні предки віддали своє життя задля її свободи.
Новаторство письменника проявилося у способі використання фольклорних елементів у поемі. Він не наслідує стилістику й розмір фольклорних творів, але використовує в ідейно-тематичній структурі «Гайдамаків» традиційні образи, символи, народні вірування. Поет поєднує в одне найрізноманітніші художні прийоми: епос, лірику і драму, інтимні почуття і громадянські обов’язки, побутове і героїчне. Віршування і проза сплелись в одну цілісну поему. У композицію твору вплетені пісні й ліричні авторські відступи, саме тому відчувається присутність і гаряче співчуття автора в кожному рядку поеми. Природні картини у «Гайдамаках» також фольклоризовані, вони наче живуть разом з подіями народного життя. Щедро вживається військова лірика часів козацтва, назви з прикладками (пани-брати, батьку-отамане). Багата поема на тропи: епітети, метафори, гіперболи, символи, одухотворення.
Змальовуючи козацько-селянське повстання 1768 р., Шевченко вирішив оживити своєю могутньою творчою фантазією спробу українського селянства повернути собі волю, власну національну гідність. Протиставляючи славне історичне минуле України її теперішньому занепаду, він намагався викликати у своїх сучасників прагнення розпочати боротьбу за відродження України.