На п’ятім поверсі – Олена Теліга

НА П’ЯТІМ ПОВЕРСІ

Так, завтра зрання та ж незмінна пісня,

Все те ж життя бездомних волоцюг,

І ще міцніше, аж за горло стисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.

Та прийде вечір — завтра чи позавтра,—

Забувши втому, я не буду йти,

Я буду бігти й обминати авта —

На п’ятий поверх, де чекаєш ти.

І невідмінно — березень чи грудень —

Все те ж питання й відповідь: «На днях»…

Все та ж потіха: «Може, якось буде»…

Все так же — в мозок найгостріший цвях.

Та ось вже ніч. І на руці твій дотик.

Ясніє зір, відпочиває слух,

І так безжурно скинуті турботи,

Як з голови мій чорний капелюх.

А покій наш — це передпокій неба,

І у казки я вірю знов і знов,

Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь,

Перепливає крізь моє вікно.

Ти теж веселий і юнацьким кроком

Обходиш покій тут і знову там.

«Буенос-Айрес! Африка! Марокко!» —

Так дзвінко й гостро вимовлять устам.

Палить сонце, дощі, вітри,

У пісках поринає крок,

Серед ночі зловіщий крик

Залітає до нас в шатро.

«Відпливаймо!» — беру весло,

«Небезпека!» — не зложу рук,

Все разом: і добро, і зло,

Всі шляхи: і пісок, і брук!

А завтра зрання — та ж незмінна пісня,

Все так же набік чорний капелюх,

І аж до ночі не спаде, не звисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар