П’ятий поверх – Олена Теліга

(Емігрантське)

Так, завтра зрання та ж незмінна пісня,

Все те ж життя бездомних волоцюг,

І ще твердіше, ще міцніше стисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.

Та прийде вечір – завтра чи позавтра,

Забувши втому, я не буду йти,

Я буду бігти й обминати авта –

На п’ятий поверх, де чекаєш ти.

І невідмінно – березень чи грудень –

Все те ж питання й відповідь: «На днях».

Все та ж потіха: «Може, якось буде»,

Все так же в мозок – найгостріший цвях.

Та ось вже ніч. І на руці твій дотик.

Ясніє зір, відпочиває слух –

І так безжурно скинуті турботи,

Як з голови мій чорний капелюх.

І покій наш – це передпокій неба,

І у казки я вірю знов і знов,

Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь,

Перепливає просто у вікно.

Ти знов веселий і юнацьким кроком

Обходиш покій – тут – і знову там.

«Буенос Айрес»! «Африка»! «Марокко»!

Так легко й дзвінко вимовлять устам!

***

Палить сонце, дощі, вітри,

У пісках поринає крок,

Серед ночі зло віщий крик

Залітає до нас в шатро.

«Відпливаймо»! – Беру весло!

«Небезпека»? – Не зложу рук!

Все разом – і добро, і зло,

Все удвох – і пісок, і брук!

***

А завтра зрання та ж незмінна пісня,

Все так же набік чорний капелюх.

І аж до ночі не спаде, не звисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар