Подорожній – Олена Теліга

ПОДОРОЖНIЙ

Ти — тiльки випадковий подорожнiй

На запашнiм, заквiтчанiм шляху.

Л.Могилянська

I

Вiдпочинеш i пiдеш знову.

Що ж, заходь до мойого дому,

Щоб вином моїм рубiновим

Затопити дорожню втому.

Гостре щастя, раптовним блиском

Мою душу до дна пропалить:

Не чужий ти, а свiй i близький,

Це ж на тебе я так чекала.

В день звичайний розквiтне свято,

Мов бузок запашний у сiчнi,

I кохання, легке й крилате,

Я запрагну змiнить у вiчнiсть.

Ти вiдходиш вже? Що ж, не плачу.

Не сумуй i ти, подорожнiй.

Хтось незнаний нам шлях призначив

I покинуть його не можна.

Бiль зламаю, а сльози витру.

В зимну нiч, на твої дороги

Тiльки смiх мiй весняним вiтром

Буде бiгти — тобi навздогiн.

II

Догоряє, попелiє дивне щастя…

Зажурився день — замрiяний i млистий,

А думки мої, надхненнi та квiтчастi,

Опадають вересневим, жовтим листям…

Ось пiшов собi звичайний подорожнiй.

Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю.

Тiльки в душу, безборонну i порожню,

Сум летить непереможним, чорним змiєм.

Прийдуть люди — не чужi, не випадковi, —

Буду жити i смiятися, як досi,

Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь

Надпила, у перший раз, — холодна осiнь.

III

Ох, чому ж це серце б'ється молотом,

А уста мої — розквiтла китиця?

I чому це полум'ям i золотом

Кожна рiч в моїй кiмнатi свiтиться?

Повернувся, хоч тебе й не кликала.

А слiдом весна моя заблукана.

I згоряють у вогнi великому

Всi закони, що були розлукою.

Знову осiнь утiкає злякано

Пiд травневою рясною зливою:

Перший раз сьогоднi я заплакала,

Не смiюся, бо така щаслива я.

Залишайся. Щастя вип'ю келихом,

Однаково, чи своє, чи вкрадене.

Буде шлях тобi без мене скелистим,

А життя моє без тебе — зрадою.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: