СОНЯШНИЙ СПОГАД
Василеві К/уриленкові/
І
Мій чорний день хитнувся і розтанув,
Гарячим сонцем спалений згори.
Це знову ти, ніколи не коханий
І завжди близький, спогадом гориш.
Ось я вдихнула чудодійний розчин
Ясного сміху, променястих слів
І знов вернула на поля і площі
Своїх давно перейдених шляхів…
Де не було примар на виднокрузі,
Де на терезах вірної ваги,
Так, як тепер, моїх непевних друзів
Не відтягали — певні вороги.
II
День липневий жовто-червоний
І дзвінкий, мов веселий рій!
Чи ж не молодість наша дзвоном
Розліталась від наших мрій?
У воді швидкі перегони,
Відпочинок на межах піль.
Чи ж не молодість наша дзвоном
Ударяла у срібло хвиль?
І від сонця цілком бронзові,
Заблукавши в зелену тінь,
Ми звірялись собі в любові…
До героїв і до богинь.
III
Де ж ти смієшся, думаєш і ходиш
З незмінним сяйвом в соняшних очах?
Мій любий хлопче, знов нагрілись води
І спіє липень в теплих овочах!