Соняшний спогад – Олена Теліга

СОНЯШНИЙ СПОГАД

Василеві К/уриленкові/

І

Мій чорний день хитнувся і розтанув,

Гарячим сонцем спалений згори.

Це знову ти, ніколи не коханий

І завжди близький, спогадом гориш.

Ось я вдихнула чудодійний розчин

Ясного сміху, променястих слів

І знов вернула на поля і площі

Своїх давно перейдених шляхів…

Де не було примар на виднокрузі,

Де на терезах вірної ваги,

Так, як тепер, моїх непевних друзів

Не відтягали — певні вороги.

II

День липневий жовто-червоний

І дзвінкий, мов веселий рій!

Чи ж не молодість наша дзвоном

Розліталась від наших мрій?

У воді швидкі перегони,

Відпочинок на межах піль.

Чи ж не молодість наша дзвоном

Ударяла у срібло хвиль?

І від сонця цілком бронзові,

Заблукавши в зелену тінь,

Ми звірялись собі в любові…

До героїв і до богинь.

III

Де ж ти смієшся, думаєш і ходиш

З незмінним сяйвом в соняшних очах?

Мій любий хлопче, знов нагрілись води

І спіє липень в теплих овочах!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: