Теліга Олена

Люблю я проходити помалу В час, коли засвітять ліхтарі, По старому празькому цвинтарі, Скрізь подвір'я й вулички старі. Всі будинки таємничо строгі, Заховали спогади свої Про блискучі лицарські

Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П'яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться

ЛИСТ /Л. Мосендзові/ Ти б дивувався: дощ і пізна ніч, А в мене світло і вікно нарозстіж. І знов думки, і серце у вогні, І гостра туга у

КОЗАЧОК Кожний крок — сліпуча блискавиця, А душа — польовий, буйний вітер, Розгораються уста і лиця Неспокійним, пурпуровим квітом. Не піймаєш: я — вогонь, я — вихор! А

ЗАСУДЖЕНИМ /Біласові й Данилишинові/ Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати — не битись, а спать В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо