Жанрова своєрідність твору «Поза межами болю» О. Турянського
Існують теоретичні роздуми літературних критиків стосовно генологічної самобутності твору, що увінчався найрізноманітнішими жанровими ореолами: «поема» (Р. Плєн, С. Пінчук), «повість» (Р. Федорів), «повість-поема» (С. Пінчук), «модернаепопея» (М. Селегій), «поема-симфонія» (3. Гузар), «роман» (М. Ільницький). Така концепція взаємозв’язку індивідуально-авторської творчості з категорією жанру зумовлена проблемою еволюційної самосвідомості культури XX ст., власне самим мистецьким життям з його намаганням відшукати власну форму вираження.
Найчастіше визначають жанр твору «Поза межами болю» як антивоєнна психологічна поема в прозі.
У долю цього незаперечного факту вплітається технічна письмова оздоба твору: майже кожне нове речення, обрамлене поетичною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршових рядків. До ліричного мережива тексту належить й ціла лавина пунктирних ліній (у даному випадку до уваги беремо тільки перше видання твору письменника: Туринський О. Поза межами болю.— Відень-Чікаґо: Вид-во компанії «У.-М.-НА», 1921) — то струни авторового болю настроєні на мовчання, яке огортає загадкові розлогі горизонти думок і почуттів. Дослідження графічного аспекту ліричної форми «Поза межами болю»
О. Туринського лежить у глибині застиглого трепету експресіонізму, що в письменницькій практиці визначається великою кількістю тире, крапок, у решті речень у вигляді дужок.
Іноді здається, що основному сюжету нікуди дітися й він ось-ось має вийти за межі «реального,» звернути в абстрактну сторону індивіда, що відповідає його внутрішньо-духовному потенціалу. Наприклад, тоді, коли автор як персонаж, замкнувшись у свій світ бажань і спогадів (різдвяна картина), був представлений «потоком свідомості», ірраціональною хвилею простору й часу. Епічний принцип зображення сюжетної канви твору характеризується й тим, що автор часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти. Адже в «Поза межами болю» із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінґера, який осліп через поранення в одному із боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних, а Пшилуського зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя. Письменник, перетинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту буття, розгортає справжню історію їхньої душі.
• Чому автор вирішив написати про своїх загиблих товаришів? (Письменник воював від час Першої світової війни, зазнав
жахів полону. Тіні загиблих товаришів з’являються у сні і наяву. Цей твір є своєрідним жалобним вінком)
• Як визначив жанр свого твору О. Туринський? (Повість- поема)
• Перелічіть друзів у нещасті (Штранцінґер, Добровський, Ніко- лич, Сабо, Бонні, Пшилуський та Оглядівський (саме від особи останнього ведеться розповідь)
• Зачитайте, як у передньому слові автор зазначає, що вони стали жертвою злочину. («Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства»)
• «Ідуть живі трупи по трупі природи». Який художній засіб використав автор у цьому уривку? З якою метою? (Письменник досить точно використовує оксюморон, щоб передати весь жах ситуації, в яку потрапили герої твору)
• Проаналізуйте тропи в поданому уривку: «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». (Метафори, епітети)
• Чому Штранцінгер, який просувався зі своїми шістьма товаришами, раптом зупинився? (Від надмірної втоми)
• Що було єдиним спадком для Штранцінгера, що лишила йому воєнна доля? (Він був сліпий, і скрипка — та єдина його відрада)
• Як було вбито охоронця? (Сабо ударив його палицею по голові)
• Чому люди були приречені на смерть? (Ні крихітки їстівного, навколо були засніжені гори, урвища й безодні)
• Щоб вижили інші… Хто повинен був померти? (Помре най- слабший)
• Як визначити найслабшого? (Вони будуть скакати, танцювати навколо того корча, поки хтось не впаде)
• Яка одна-єдина думка була під час руху в кожного з чоловіків? («Без найменшої тіні спротиву почали скакати людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча. Лише одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги: «Скачи, скачи і витримай… а то, може, твої власні товариші тебе доб’ють!»)
• Що допомогло вижити героєві-оповідачеві? (Слабенькі ручки сина, які він ніби відчував на шиї, тримали його)
• Хто як себе поводив під час танцю? (Добровський сміявся й показував елегантні фігури танцю, бо був колись балетмейстером, розмовляв з коханою жінкою, говорячи, щоб не лякалася його теперішнього вигляду. Один упав знесилений, але
зараз же підхопився, як м’ячик, боячись виявитися найслаб- шим. Бонні плакав, кликав маму)
• Найслабшим виявився Бонні. Назвіть його останнє прохання. (Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі)
• Що зробили з одягом Бонні? (Товариші стягли з трупа вбрання і розпалили вогонь)
• Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові… Продовжіть думку. (Мовчазний сліпий Штранцінґер у відчал і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною й синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми»)
• Які були слова Добровського стосовно долі Бонні, коли товариші сиділи біля вогню? («Оце має бути людська доля! Вродилася людина, плакала, сміялася, співала, навчилася ходити і при чимчикувала, сердешна, аж сюди, щоби після найстрашніших мук покластися тут, у тій проклятій льодовій пустині на спочинок»)
• Що засуджує письменник у своєму творі? (Письменник засуджує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопролить)
• Визначте стиль повісті-поеми. (Стиль повісті Осипа Туринського «Поза межами болю» належить до напряму класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст„ у якому мистецтво тісно пов’язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі О. Туринського зображено загострене суб’єктивне світобачення через призму переживань та емоцій автора в екстремальній ситуації)
Велике спасибі