Мистецька спадщина Осипа Турянського
«Поза межами болю»… Часто цим художнім автобіографічним твором (1921) визначали всю подальшу творчість О. Туринського, яку, на жаль, абераціями нашого літературознавчого сприйняття було викреслено як «тьмяну» сторінку в житті прозаїка, поета, перекладача, науковця й журналіста. Зрештою, у публіцистиці перших декад XX ст., некрологах чи просто в спогадах про письменника його так і називали: «автор “Поза межами болю”». Але автор тішив себе надією, оптимізмом щодо подібного визнання й своєї подальшої творчості: написав філософсько-алегоричний твір «Дума пралісу» (1923), комедію «Раби» (1927), низку оповідань: «Брате, сьогодні Святий вечір» (1922), «Казка про «Зимову казку» (1923), «Боротьба за великість» (1926), «Кость бере жінку на іспит» (1926), «Іван Правдолюб» (1929), «Машина «Метаморфоза» (1933), «Як усі ущасливлювали Івана» (1933), різдвяну легенду «Як люди приймали Христа» (1933); поетичні твори:
«На суді духа» (1921), «Козацька дума» (1923), «Світ і поет» (1927), роман «Син землі» (1933). Створив літературно-критичні нариси.
Інколи здається, що літературна слава О. Турянського — то відбиток знедоленої душі, яка не знайшла собі притулку в земному житті й постала біля тліючого вогнища-забуття, щоб спалахнути зі старого цвинтаря волелюбним духом. А може, просто тихою сповіддю сипати зерна на рідний поріг своєї щербатої долі.