Думи — українська література

ДУМИ

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Думи — ліро-епічні твори про історичні чи соціально-побутові події. Це самобутні твори, які виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури або ліри.

За змістом думи поділяють на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками:

• думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (ХІУ-ХУ ст. — рання козацька доба);
• думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI ст. – поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини);
• соціально-побутові думи (кін. XVII ст. — період Руїни, політичного занепаду).

Виникнення думи відносять приблизно до середини XV ст. Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст.

Поява думи була пов’язана з розгортанням героїчної боротьби української народу проти турецько-татарських, а потім польсько-шляхетських загарбників. Думи відіграли значну роль у боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення. Думи характеризуються відсутністю строф, дієслівним римуванням, імпровізаційністю; їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, постійні епітети тощо.

Незважаючи на гнучкість виконання дум, їх композиція є доволі стрункою і сталою, що характеризується властивими тільки цьому жанру рисами. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає ті самі складові елементи, жанрову структуру. Як правило, в думі є три частини: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь, закінчення («славословіє»). Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації — уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.

Отож думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується' на основі художнього паралелізму:

Як у неділю рано-порано Не голоснії дзвони задзвонили,

Не сизопері орли защебетали,

А не сивая зозуля закувала;

То бідні невільники, сидя в неволі, заплакали.

У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою. Сюжет розгортається лінійно в хронологічній послідовності, події передаються як- найприродніше, без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії. Завершується дума кінцівкою, яку називають славословієм, бо в ній прославляються подвиги, відвага, вчинки героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу:

Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли,

Хороші мислі мали,

Неприятеля під ноги топтали.

Справа не вмре, не поляже,

Од нині довіку.

Даруй, Боже, на многії літа!

Виконують думи переважно професійні народні співці — кобзарі чи бандуристи — мелодійною декламацією-речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, рідше ліри. Корінням думи сягають періоду Київської Русі, її героїчного епосу. Думи тісно пов’язані з іншими жанрами українського фольклору — історичними піснями, голосіннями, казками тощо. Обсяг дум більший від історичних пісень, у їх змісті немає нічого фантастичного.

До найдавніших належать думи про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників: «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів із горо- да Азова, з турецької неволі» та ін. У думах цього циклу народ створив образи колективного героя- борця, захисника рідної землі.

Знаменита козацька ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ розповідає про дівчину Марусю, яка потрапила в полон до турків, стала дружиною турецького пана. Хоч вона й не витримала, змінила під тиском обставин віру, проте залишилася вірною своїй землі і, наражаючись на смертельну небезпеку, допомогла багатьом козакам, які перебували в полоні протягом 30 років, утекти з неволі. Дивно, вона не тікає з ними, але залишається в гаремі, оскільки це стало її способом життя. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильний зв’язок з рідною землею.