Сороки й галки. Полози одні
Повзуть неквапно в травах поруділих.
Стукочуть дятли, вказуючи путь
Додому князю Ігорю, піснями
Світ провіщають радо солов’ї.
І каже Гзак сердито Кончакові:
“Коли вже сокіл вирвався – вб’ємо
Соколича стрілою золотою!”
Кончак же мовить Гзакові лукаво:
“Коли вже сокіл вирвався – скрутим
Соколича дівочою красою”.
І буркнув Гзак похмуро: “Окрутить
Не мудре діло, тільки ж нам тоді
Не бачити не те що сокільця,
А й красної дівиці! Це гніздо
Нас битиме і в полі Половецькім”.
Колись Боян, – премудрий піснетворець
Славетних Ярославових часів, –
Сказав про Святославові походи:
“Хоч тяжко голові не на плечах,
Та тілу також зле без голови”.
Отак і краю Руському нелегко
Без Ігоря, Олегового внука.
“Сіяє сонце ясне в небесах –
Князь Ігор в Руську землю повернувся!” –
Лунає спів дівочий на Дунаї
І в’ється аж до Києва за море.
Вже Ігор їде Боричевим, радий
Вклонитись чудотворній Пирогощій.
Всміхнулась Русь крізь сльози та печаль!
Старим князям осанну проспівавши,
Хвалу співати можна й молодим:
Хай славні будуть Ігор Святославич,
Буй-тур відважний Всеволод і юний
Князь Володимир Ігорович!
Слава
Усім князям хоробрим і дружині,
Що землю рідну пильно бережуть!