Детальний Аналіз «Слово про похід Ігорів»

Найповніше у творі розкрито образ князя Ігоря. Це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Чесний і відвертий, гордий і відважний. Це лицар, що зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо потятим бути, -— каже він, — аніж полоненим…» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення Сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначає також Святослав, називаючи його сміливим соколом. Ігоря не лякає страшна небезпека; б’ючись до останнього, він завертає полки, що починають відступати.

Разом з тим Ігор необачний, недалекоглядний і марнославний. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне —- відчинилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд.

Поруч з Ігорем бачимо Всеволода, доблесть якого прославляється в піднесеному тоні. Він, як буйний тур, б’ється, пускає у ворогів стріли, рубає мечем ворожі шоломи…

Святослав. Серед героїв твору особливе місце посідає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли Святослав полонив хана Кобяка. Перемога ця показана в епічних образах-гіперболах. Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, висушив потоки й болота».

Київський князь засуджує легковажну славолюбність Ігоря, що не узгодив своїх дій з іншими князями, й разом з тим сумує, висловлює співчуття розбитим полкам та їх воєначальникам, намагається своїм закликом підняти всіх русичів для нового походу проти половців. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця його вихваляють «гнімці й венеціанці, греки і морава». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в його серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі…

Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-русичів. Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в коханні возвеличують її в наших очах.

Усі образи твору, підпорядковані єдиному ідейному задумові, становлять складну й водночас струнку сукупність засобів його вираження. За словами дослідника С. Пінчука, «образи «Слова про похід Ігорів» відзначаються великою художньою місткістю, виразністю». Людські характери змальовані скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису особи: в Ігоря — хоробрість, у Святослава — мудрість. Розкриті ці властивості в найхарактерніших для окремого героя обставинах: воїна — у битві, політика — у промові.

У поемі є ще один образ, про який у творі не сказано жодного слова, і водночас він у кожному рядку. Це сам автор твору. Перед читачем він постає як один з талановитих представників давньоруського письменства, руський воїн, патріот, тонка емоційна натура з багатим життєвим досвідом. Як можливих авторів дослідники «Слова…» називали книжника з Галича Тимофія; співця Ми- тусу; учасника походу Ігоря, Ольстина Олексича; брата Ярославни.

Високу мистецьку довершеність «Слова…», героїчний характер поеми увиразнюють яскраві художні засоби: Боян «розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами»; він «напускав десять соколів на стадо лебедиць»; Ігор «укріпив ум силою своєю і вигострив серце своє мужністю»; войовничі куряни «під трубами сповиті, під шоломами злеліяні»; при поразці Ігор «пересів із сідла золотого у сідло невольниче». У поемі чимало гіпербол, які підпорядковані звеличенню руських князів. Всеволод міг «Волгу веслами розплескати, а Дон шоломами вилити»; Ярослав «через хмари каміння кидаючи», Всеслав «вовком серед ночі темної вибігав із города з Києва, до півнів сягав Тмутороканя». Відданість рідній землі, відчуття глибокої єдності з нею, мужність — такі основні прикмети князів і дружини.

Патріотичну ідею поеми з великою художньою силою підкреслює «золоте слово» Святослава, яке є змістовно-композиційним центром твору. Ідея об’єднання Руської землі втілена в образі Святослава. Перемоги Святослава змальовані у тексті за допомогою яскравої гіперболізації: «Наступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота». У поіменному звертанні князя Святослава до правителів Русі — заклик до єднання, щоб «помститися за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославовича».

У творі майстерно використано образи-символи, які допомагають або протиставляються русичам. Глибокий зміст мають символи сонячного затемнення, каламутних рік, хижих птахів тощо. Коли впали стяги Ігореві, то навіть «древо з туги к землі клониться». Тут людина і природа живуть одним життям. Рух половецького війська передається як наближення чорних хмар, що закривають чотири сонця — чотирьох князів, учасників походу. Битва позначається символом весільного бенкету, на якому проливається криваве вино. Бойові дії символічно співвідносяться з посівом і молотьбою тощо. Важливою ознакою поетики «Слова про похід Ігорів» є фольклорні порівняння: Боян — соловей, Всеволод — буй-тур, Ярославна — зозуля, половці — чорні ворони. Широко використані також запозичені з народної поезії постійні епітети (чисте поле, сірі вовки, гострі мечі, синє море).

Виняткової виразності надають поемі часто вживані народнопоетичні образи, що наближає її до світових зразків героїчного епосу. Так, образ чорної землі, политої кров’ю, підкреслює трагедію поразки:

Чорна земля під копитами Кістьми засіяна,

Кров’ю полита, —

Тугою зійшли тії кості На Руській землі!

Унікальним явищем не тільки української, але й світової літератури є «Плач Ярославни», у якому по-мистецьки поєдналися тероїко-поетичний пафос і водночас глибинний ліризм «Слова…». Образ Ярославни несе важливе ідейне наповнення — вона не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських».

Автор майстерно відтворив допомогу могутніх стихій природи втечі князя Ігоря з полону: «Опівночі море заграло, мла іде стовпами-вихрами… Погасла зоря вечорова…»

Серед особливостей поеми слід відзначити також те, що автор порушує часову і просторову послідовність, розповідаючи про події. Сюжетні відгалуження об’єднані однією ідеєю — закликом до єднання руських земель.

Про популярність «Слова…» свідчить значна кількість його перекладів і переспівів багатьма мовами світу. Михайло Максимович і Маркіян Шашкевич, Степан Руданський і Тарас Шевченко, Юрій Федькович та Іван Франко, Борис Грінченко і Панас Мирний, Дмитро Загул і Микола Зеров, Максим Рильський і Наталя Забіла — такий перелік тільки найвидатніших і лише українських пе- респівувачів та перекладачів поеми.