МИКОЛА ВОРОНИЙ
(1871-1938)
Український поет-патріот, перекладач, критик, історик літератури, займався режисерською та акторською діяльністю, писав праці з історії національного театру, світової драматургії, активний громадський діяч. Микола Кіндратович Вороний (публікувався під псевдонімами Арлекін, Віщий Олег, Сіріус, Кіндратович, Микольчик) народився 6 грудня 1871 р. в родині ремісника на Катеринославщині.
Навчався Микола Кіндратович у Харківському реальному училищі, потім — у Ростовському реальному училищі, звідки його виключили за зв’язок з народниками, читання й поширення забороненої літератури. Згодом навчався в гімназії в Ростові-на-Дону. Три роки поет перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Тому навчання М. Вороний продовжив у Віденському та Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові поет зблизився з І. Франком, працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», у редакції журналу «Житє і слово».
З 1897 р. М. Вороний стає актором труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Сцену залишає у 1901 р. і починає служити в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. З 1910 р. поет оселяється у Києві, працює в театрі М. Садовського, викладає в театральній школі. Восени 1917 р. стає одним із засновників, директором, режисером Українського національного театру. У 1920 р. емігрував до Варшави. Там видав збірку поезій «За Україну!» (1921 р.). Потім переїздить до Львова, викладає в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка. У Наддніпрянську Україну повертається в 1926 р., веде педагогічну і театрознавчу діяльність.
Писати вірші М. Вороний почав ще в реальному училищі. У 1893 р. був надрукований перший його вірш «Не журись, дівчино». Потім поет почав публікуватись у різних періодичних виданнях. У 1911 р. вийшла перша збірка «Ліричні поезії». Наступна, «У сяйві мрій», з’явилася через два роки. Збірка «Поезії» вийшла у 1929 р. У тридцяті роки поет був звинувачений у шпигунстві й засуджений до висилки за межі України. Творчість М. Вороного знаменує розрив з народницькою поезією, прагнення до естетизації дійсності, їй притаманна різноманітність форм і строфічних побудов. Поет висміює національну обмеженість та псевдопатріотизм, закликає українців по-справжньому любити свою землю. Крім власних творів, М. Вороний залишив по собі багато перекладів, переспівів, літературознавчих, мистецтвознавчих, театрознавчих статей.
Основні твори: «Євшан-зілля», «Блакитна Панна», «Інфанта», «Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє)», «Ти не любиш мене», «Зрада», «За Україну!».
Микола Вороний був одним із засновників Української Центральної Ради. У 1917 р. один із засновників і режисерів Українського національного театру. Репресований у 1934 році. Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області.