Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_ziv_yale_listya.docx)Ivan_franko_ziv_yale_listya.docx50 Кб4305
Скачать этот файл (Ivan_franko_ziv_yale_listya.fb2)Ivan_franko_ziv_yale_listya.fb275 Кб2319

«Зів'яле листя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886 - 1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «Лірична драма».
В цій збірці розкривається душевна трагедія ліричного героя (самого Івана Франка), викликана тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням.
Збірка складається з трьох частин, або «жмутків». У «жмутках» вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого «жмутка» Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

Iван Якович Франко

"ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ"

(1896)

    Перший жму­ток (1886-1893)

    

***

    

    Не знаю, що ме­не до те­бе тяг­не,

    Чим вча­ру­ва­ла ти ме­не, що все,

    Коли пог­ля­ну на твоє ли­це,

    Чогось мов щас­тя й волі сер­це праг­не

    І в груді щось ме­ту­шиться, не­мов

    Давно за­бу­та згад­ка піль зе­ле­них,

    Весни і квітів, - мо­ло­да лю­бов

    З обійм ви­хо­дить гро­бо­вих, сту­де­них.

    Себе я чую сильним і свобідним,

    Мов той, що вир­вав­ся з тюр­ми на світ;

    Таким ве­се­лим, щи­рим і лагідним,

    Яким я був за давніх, давніх літ.

    І, поп­ри те­бе йду­чи, я дри­жу,

    Як пе­ред злою не дри­жав судьбою;

    В твоє ли­це три­вож­но так гляд­жу, -

    Здаєсь, ось-ось би впав пе­ред то­бою.

    Якби ти сло­во про­рек­ла мені,

    Я б був щас­ли­вий, на­че цар мо­гу­чий,

    Та в серці щось пор­ва­лось би на дні,

    З очей би сліз потік по­ляв­ся рву­чий.

    Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

    І при­язнь му­си­ла б нам на­до­ку­чить,

    В житті, ма­буть, ніщо нас не спо­лу­чить,

    Роздільно нам прий­деться і вми­рать.

    Припадком лиш не раз те­бе ви­даю,

    На ме­не ж, пев­но, й не зир­ну­ла ти;

    Та прецінь аж у гріб мені - се знаю -

    Лице твоє прий­деться до­нес­ти.

    

***

    

    Не бо­юсь я ні бо­га, ні біса,

    Маю сер­ця гіпо­те­ку чис­ту;

    Не бо­юся я й вов­ка із ліса,

    Хоч не маю стрілецько­го хис­ту.

    Не бо­юсь я царів-дер­жи­людів,

    Хоч у них є сол­да­ти й гар­ма­ти;

    Не бо­юсь я людських пе­ре­судів,

    Що пот­рап­лять і ду­шу пор­ва­ти.

    Навіть гнів твій, дівчи­но-зірнич­ко,

    Не ля­кав ме­не ні крихітки:

    Я люб­лю те рум'янеє лич­ко

    І розіскрені очі-красітки.

    Лиш ко­ли на те лич­ко чу­до­ве

    Ляже хма­рою жалісна ту­га,

    І бо­лю­ще дри­жан­ня нер­во­ве

    Ті ус­точ­ка зціплить, як ша­ру­га,

    І докір десь у горлі про­па­де,

    І в зне­силлі опус­тяться ру­ки,

    І бла­гає підмо­ги, по­ра­ди

    Прошибаючий пог­ляд роз­пу­ки,

    Отоді моє сер­це стис­кає,

    Мов кліща­ми, хо­лод­на три­во­га:

    Біль німий ме­не більше ля­кає,

    Ніж всі гро­ми й злих сил пе­ре­мо­га.

    

***

    

    Раз зійшли­ся ми слу­чай­но,

    Говорили кілька хвиль -

    Говорили так зви­чай­но,

    Мов кра­яни, що не­чай­но

    Здиблються з-за трьохсот миль.

Сторінка 1 з 12 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 > У кінець >>