Аналіз твору

Івана Котляревського "Енеїда"

Автобіографічні та біографічні відомості, пов’язані з життєвою основою твору

І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — ХVІІІ і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення для розвитку української нації. Перш за все це зруйнування царицею Катериною ІІ Запорізької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що настали часи підкорення України Російською імперією, період колоніального підданства, занепаду української культури.

У літературі ХVІІІ ст. триває розвиток барокового напрямку, широкої популярності набуває бурлеск [від італ. burla - жарт, сміховина]. А бурлескні жанри пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІ ст. в європейській літepaтypi з’являється багато подібних творів. Особливо зручною для бурлескного пародіювання виявилась «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. У 1633 р. в Італії вийшла «Перелицьована Енеїда» Лaллi, у Францiї – «Перелицьований Вергілій» Скаррона (1648-1653), у Німеччині – «Вергілієва Енеїда, або Пригоди благочестивого героя Енея» Блюмауера (1784), у Росії – «Вергилиевая Энейда, вывороченная наизнанку» М.Осипова (1791-1796).

І. П. Котляревський, який в шкiльні роки детально вивчав твори Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пaродіювання твору цього митця в європейській літературі, ставить перед собою завдання – переосмислити патетичну проблематику римського оригіналу, наблизити твір до української дійсності, надати йому народно-національного колориту, наповнити зовсім іншим, новим змістом. Письменник жив у період зруйнування у 1775 році 3апорізької Січі, мандрів козаків за Дунай, на Кубань і знав відношення простого народу до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти самоповагу українського народу. Тому за основу свого твору І. П. Котляревський взяв реальнее життя, побут і звичаї українців.

Назва твору пов’язана з ім’ям головного героя – Енея. За грецько-римською міфологією, Еней – син дарданського царя Анхіза і богині Афродіти, один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII-VII ст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї».

Жанрові особливості

За жанром «Енеїда» І. Котляревського — це епічна, бурлескнотравестійна поема:

  • поема - тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змaльовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери;
  • епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу в розповідній формі;
  • травестійна - бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя ХVІІІ ст. (побут козаків-запорожців, українського панства, чиновників та пpостих людей);
  • бурлескна - бо події і люди змальовуються в жартівливому, знижувальному тоні.

 Суть травестії та бурлеску — в різкому контрасті між темою й характером її розкриття. Попередні травестії «Енеїди» так чи інакше заперечували свою першооснову і цим зв’язували себе з нею. Котляревський поставив перед собою іншу мету: не висміяти чи принизити оригінал, а у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. «Енеїда» Котляревського — травестія, в якій не дотримано всіх правил жанру, швидше це героїко-комічна поема.

 Проте гумор «Енеїди» — не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину ХУІІІ ст. і початок ХІХ ст.) і заглянув у майбутнє.

Тема та ідея

Тема: засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництво і лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців.

Композиція (сюжет та його елементи, поза сюжетні елементи)

В основі сюжету лежить відомий античний міф: на десятий рік війни між греками та троянцями за чарівну Олену греки зруйнували Трою, а Еней із залишками троянців за велінням богів Середземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда», а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої половини XVIII — початку ХІХ ст. Хоч козацтво й було зображено під масками троянців, але ні грецькі імена гepoїв «Енеїди» Котляревського, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і про кого, йдеться:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак …

А розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину — все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення. Отже, у творі ми бачимо розгортання двох сюжетних ліній: перша — реальні мандри запорізьких козаків після скасування Січі; друга — канва самого сюжету Вергілія.

«Енеїда» Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужність Енея — предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П. Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагнення українського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лінія домінyє над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — запорізьких козаків:

Так славнїї полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.

Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.

Як бачимо, зміст обох творів схожий. І все-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд міст і сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергілія відсутні. До того ж описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш про першооснову поеми.

Правда та художній вимисел

Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. 3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

Проблематика твору

Засуджуючи соціальну несправедливість, Котляревський мріяв про таке суспільство, в якому пануватимуть високі благородні моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди, а тому він виступив зі своєю моральною програмою. У пекло Котляревський помістив скупих, брехунів, гульвіс, самогубців, лжевчених, графоманів, пияків, балакунів, модниць, перекупок, паліїв, ворожбитів, злодіїв, картярів, лікарів-партачів – усіх, чиї дії народ трактував як аморальні, за які людина після смерті потрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук.

Поет звинувачує й тих, хто не дбає про честь сім’ї: дівчат, що забули про дівочу гідність; звідниць; парубків, які «ізроду не женились», а підбивали на любощі заміжніх молодиць, що зраджують своїх чоловіків. Осуд у поета викликають святенниці, які на людях «молилися без остановки» і «били сот по п’ ять поклін», а поховавши молитовники, «казились, бігали, скакали і гірше дещо в темноті».

Ченці; попи і крутопопи
Мирян щоб знали научать;
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями,
Та знали церкву щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали …

А якою ж повинна бути людина? Котляревський про це мав свою власну думку. Ось, наприклад, як, за уявленнями автора «Енеїди», живуть праведники в раю:

Ні чванились, ні величались,
Ніхто не знав тут мудровать,
Крий Боже, щоб не догадались
Брат з брата в чім покепковать;
Ні сердилися, ні гнівились,
Ні лаялися і не бились,
А всі жили тут люб’язно …

Котляревський-педагог не оминув і теми виховання. Він картає батьків, «які синів не вчили, а гладили по головах, і тільки знай що їх хвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежний наслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків» і тільки очікували їхньої смерті, щоб самим заволодіти маєтками. Осудливо говорить поет і про тих, хто тільки й лає дітей, б’є їх.

Важливо зазначити, що описані Котляревським аморальні явища стосуються не всього суспільства, а переважно панівних класів. Народ ненавидить панів не лише за їхню експлуататорську суть, а й за розпусту, моральне виродження. Автор поеми й відобразив ці погляди. Як поет-громадянин, він викрив також національні вади українців: нерішучість, надмірну добродушність, легковірність тощо. Отже, і духовне багатство народу, і те, що заважає иому успішно розвинутися, показано в «Енеїді» однаково правдиво.

Аналіз художніх образів

Усі образи поеми можна поділити на три великі групи.

  • Еней і троянці. У цих образах І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців з їх хоробрістю, веселими звичаями, завзяттям.
  • боги. В образах Зевса, Юнони, Венери, Нептуна, Еола, Плутона та інших змальовано феодально-поміщицьку верхівку з усіма її негативними рисами — хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до простих людей. Боги втручаються в Енеєву мандрівку: одні — допомагають йому, інші — перешкоджають.
  • всі земні герої, царі. У цих образах письменник зобразив українських поміщиків-феодалів, їх взаємини і побут.

Головним героєм поеми є Еней, іменем якого і названо твір. Але Еней не сам, з ним усюди і завжди його вірні побратими-троянці.

Еней — відважний, хоробрий ватажок, який повів своє військо до Латинської землі. Автор із любов’ю змальовує його:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.

Еней здатний і на бійку, і на розваги, і на дипломатичні стосунки з Латином, Aцecтом, Евандром та іншими царями; вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти.

Портретний образ Енея зустрічаємо на сторінках поеми багато разів. Автор то милується ним:

Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь,
На нього всі баньки п’ ялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк — не боявсь.

А то змальовує у досить-таки непривабливому вигляді:

Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило,
Було на світі все немило …

Однак мужність Енея захоплює автора протягом усієї поеми. На полі бою Еней — мудрий, завзятий полководець:

Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем — врагів десятки
Лежать, повиставлявши п’ ятки;
Так в гніві сильно їх локшив!

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>