Аналіз твору

Василя Стефаника "Камінний хрест"

1900 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження ду­ші головного героя).

Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Ка­нади).

Головна ідея: єдність селянина з рідною землею. Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Ми­хайло, селяни.

Сюжет і композиція: твір складається із семи розділів, сюжет як та­кий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).

Літературознавці про твір. Новела «Камінний хрест» — це своєрід­не художнє дослідження душі головного героя Івана Дідуха, котрий про­щається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягав­ся поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Пра­ця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним.

Сповіді героя про своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо обра­зу горба, на якому Іван Дідух установив на пам’ять селу камінний хрест із вибитими іменами — своїм і дружини. Образ хреста символі­зує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

Змальовуючи історію життя сільського бідняка Івана Дідуха, котрий, як підсумок усіх своїх надлюдських зусиль, був безземельним, прозаїк розмірковує над тими моральними чинниками, що творять духовну сут­ність людини, і передусім — над проблемою зв’язку з рідною землею.

Творці експресіоністичного стилю відродили давню істину, що «не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі», що весь космос є нерозривною цілістю. Саме про це йдеться насамперед у новелі. Так само, як кинутий у ставок камінь тривожить усе середови­ще, так Іван з конем і возом при праці «лишали за собою сліди коліс, ко­пит і широчезних п’ят Іванових», зрушуючи довкілля, бо «придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди». Важливо ще й те, що колеса, кінські копита й п’яти Іва­на творять єдність своїм експресивним рухом, залишаючи сліди.

Дідух і його родина відчувають майбутню кризу-муку безуспішної боротьби всіх емігрантів за збереження своєї духовної ідентичності. Це передчуття викликає страшний біль. Автор матеріалізує його в такому образі: «Ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, пірвалася». Тут хата Дідухів втрачає властивості реального об’єкта й пе­ретворюється на знак душевного стану родини (В. Пахаренко).