Весна (СКОРОЧЕНО) – Богдан-Ігор Антонич

Росте Антонич, і росте трава,



і зеленіють кучеряві вільхи.



Ой, нахилися, нахилися тільки,



почуєш найтайніші з всіх слова.



Дощем квітневим, весно, не тривож!



Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,



хто сипле листя — кусні скла на тебе?



У решето ловити хочеш дощ?



З всіх найдивніша мова гайова:



в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,



на вільхах місяць розклюють зозулі,



росте Антонич, і росте трава.







Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)



Ліричний герой поезії, як і сам автор, не відділяє себе від природи — її невіддільна частинка. Придивися — і побачиш незвичайні речі: скляний дзбан (глечик) неба, зорі-кулі, зозулю, що розкльовує місяць (мабуть, тому він такий плямистий, подзьобаний). Читаючи цей вірш, віриш, що людина може знайти своє щастя, бо вона така ж прекрасна, гармонійна, як і матінка-природа.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: