Міжзоряна нянька – Олесь Бердник

— УР, ми вже не маленькі, — сказав Ікс. — Ми вирахували. Зореліт вилетів із Землі раніше, ніж ми народилися. Значить, ми виникли на зорельоті. Де наші батьки?

УР довго не відповідав. Нарешті він сказав:

— Так. Ви вже дорослі люди. Я скажу. Ви виникли на зорельоті. Корабель вели ваші батьки та інші люди. Зореліт потрапив у потужний потік радіації. Всі вони загинули. Залишилися тільки ви в ізоляторі. Все інше ви знаєте. Я вирішив вести корабель далі і виконувати завдання Землі.

— І виховав нас? — прошепотів Ігрек. — Який же ти молодець, УР.

— Чому молодець? — здивувався УР. — Я лише виконав завдання Марії.

— Хто така Марія?

— Ваша мати. Це її воля виховала вас. її воля, втілена у мене. І розум людей, які створили мене.

— Ти просто дуже скромний, УР, — озвався Ікс. — Ти міг би бути хорошою людиною.

УР промовчав. Він не знав, що значить бути людиною. Він подумав, заявив:

— Коли вернемося на Землю, я ще дещо відкрию вам. А поки що — закінчимо цю розмову. Пора виконувати завдання Землі.

VIII

Одягнувшись у скафандри і захопивши ядерні випромінювачі, юнаки попрямували до конічної будівлі. Кілька місяців, день за днем, вони досліджували її, намагаючись проникнути за товсті металічні стіни. Нарешті це їм удалося. У глибині споруди, серед сферичної зали, вони знайшли багато різних автоматів, приладів, зразків виробів і коробок із плівками та барабанами. Після консультації з УРом юнаки вирішили, що цей склад залишили на планеті розумні істоти з іншої зоряної системи, бо в системі зірки Епсілон Ерідана розумного життя не виявилося. Напевне, колись тут була експедиція з іншого світу і вона залишила будівлю та склад для тих, хто коли-небудь прибуде сюди, або для майбутніх розумних істот цієї системи. Юнаки захопили всі експонати складу, повантажили їх у зореліт. Крім того, вони зібрали велику колекцію мінералів, рослин та деяких тварин. Завдання Землі було виконано. Тепер можна було вирушати назад. Так заявив УР.

Юнаки зайняли місця штурмана та пілота і схвильовано переглянулись. Очі космонавтів були наповнені сльозами. Ікс прошепотів:

— Невже ми побачимо Землю… рідну планету?

— Що значить невже? — озвався дзвінким голосом УР. — У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згідно теорії ймовірності…

Юнаки щасливо засміялися, вдячно поглянули на УРа і, не дослухавши його до кінця, ввімкнули систему старту корабля…

IX

Всесвітній зв’язок передавав по всій Землі:

— Люди Землі! Велике щастя! Зореліт “Серце”, який ми вважали загиблим, повертається із запізненням на десять років. Він опускається на космодром у Памірі, звідки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живі. Готуйтеся зустрічати героїчних синів і дочок планети, люди Землі!..

Голова Космічної Ради і десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру. Коли вони прибули на космодром, зореліт “Серце” — потемнілий, із вм’ятинами на корпусі — вже приземлився посередині гігантського майдану.

Схвильовані вчені ждали. В основі корабля відчинився люк. Звідти вийшло двоє людей. Потім з’явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вчені здивовано перезирнулися.

— Що таке? — запитав Голова Ради. — Їх лише два. І ще якась дивна істота. Може, це — представник іншої планети?

— То не істота! — раптом скрикнув один з інженерів космодрому. — То Універсальний Робот — УР. Тільки раніше він був непорушний, а тепер пересувається сам.

Вражені вчені кинулися назустріч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсім спантеличені. Перед ними стояли, ніяково і привітно посміхаючись, два незнайомі юнаки.

— Хто ви? Де командир корабля Полум’яний? — запитав Голова.

— Екіпаж помер, — озвався УР. — Це — діти капітана і Марії.

— Я Ікс, — промовив один юнак.

— Я Ігрек, — озвався другий. І скромно додав: — Завдання Космічної Ради планети Земля виконано…

X

Ікс та Ігрек стрімголов бігли по коридору інституту біології. Вони забули про все. Краса Землі, велич океанів, чудеса людського генія, урочисті зустрічі з людьми— все це блідло перед наступною зустріччю з батьками. Після багатомісячної боротьби з наслідками радіації вченим з інституту біології удалося воскресити всіх космонавтів. І тепер, сьогодні, юнаки побачать Сергія Полум’яного — свого батька, і Марію — матір, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанічному польоті серед зірок.

УР хутко котився по коридору слідом за юнаками, бурмотів:

— Як завжди, вони не вміють доцільно витрачати свою енергію.

Та Ікс і Ігрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко відчинили двері в палату. Там, на ліжках, лежало двоє — жінка і чоловік. Біля них стояв і хитро посміхався молодий кароокий лікар. Він поглянув на хворих, сказав:

— Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самі…

І вийшов.

Марія затремтіла, поблідла, підвелася з ліжка. Вона з мукою і надією дивилася на незнайомі і рідні до болю обличчя юнаків і нічого не могла збагнути.

— Що це? Хто ви?.. — прошепотів Сергій Полум’яний.

— Ми — ваші сини, — несміливо промовив Ікс, а Ігрек прошепотів:

— Мамочко… Татку…

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обіймах. Смерть не могла роз’єднати їх. Через провалля космосу, через зоряні хащі, через мільйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з’єднала їх у пориві великого щастя.

Марія дивилася на сяючі очі синів, цілувала їх, плакала і без упину запитувала:

— Як же так? Чому ми живі? А хто вас урятував?

І сини відповіли їй:

— Ось поглянь. Він теж прийшов. Це — наша нянька. Якби не він — ми б не зустрілися ніколи…

Марія поглянула і щасливо засміялася. Біля дверей стояв УР. Він автоматично заявив:

— Капітан рухається. Марія також. Їхня система відновлена. Можна знову летіти в космос. УР готовий.

— Друже мій, — ніжно сказала Марія. — Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Від усього серця дякую тобі, чудесний, любий Урчику…

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: