Олесь Бердник, Юрій Бедзик
Людина без серця
Науково-фантастична повість
Частина перша
Катастрофа
Від Фрідбурзького собору машина звернула ліворуч і помчала широким залюдненим проспектом. Петер Стар, тримаючи ліву руку на рулі, правою ніжно обняв Евеліну. її каштанове волосся тремтіло від поштовхів машини.
— Петере, тихше. Хочеш накоїти лиха? — Вона говорила напівголосом, зморена щастям і ніжністю, притиснувшись щокою до його грудей. — Чого ти поспішаєш? Ми повінчалися і тепер завжди будемо разом…
— Повінчалися? — Він скоса глянув на дружину і широко посміхнувся. — А ти знаєш, Еве, мені все ще не віриться, що ми їдемо з церкви… Та хто знає, може, й зараз це тільки сон.
Евеліна рішуче відхилила від себе його усміхнене обличчя — вольове, красиве, із зухвалим поглядом сірих очей.
— Не плещи дурниць, Петере, — наказала вона владно. — Пильнуй краще за дорогою і не прикидайся нещасним. Якщо це й сон — то дуже хороший. Хай він буде таким вічно. Чуєш, любий мій? Вічно! Я знаю, я певна — щастя не покине нас.
— Звичайно, при одній умові, — перебив її жартівливим тоном чоловік, — якщо мої атомні досліди увінчаються успіхом. Скільки ще роботи! Адже я, власне, тільки почав. Це не якесь там утопічне маячіння. Ми з тобою, Еве, люди ділові, нехай бідолаха Берн займається чаклунством…
— Облиш, — гостро зауважила Евеліна. — Нащо знущатися з людини.
Стар звів над переніссям брови. На його самовпевненому відкритому обличчі з орлиним носом і важким м’ясистим підборіддям з’явився вираз щирого подиву.
— Ти серйозно говориш? Йоган Берн — мій кращий друг, і я маю знущатися з нього…
Слова завмерли на вустах Стара. Натиснувши на гальма, він уважно подивився вперед. Біля тротуару юрмився натовп, перегороджуючи шлях машинам. Десятки вилискуючих кузовів уже збились докупи, немов казкові черепахи з сяючими панцирами. Над натовпом здіймалися кулаки, палиці, стеки. Чулася лайка, відчайдушний крик.
— Ого-го! Там комусь добренько всипають! — з безтурботною посмішкою вигукнув Стар.
На обличчі Евеліни проступила болісна гримаса.
— Петер! Петер! — Вона схопила чоловіка за руку. — Вони когось топчуть. Це ті… зеленоберетники… Боже мій! Нащо ж вони! Нащо?
— Хай побавляться, — озвався Петер, якого несподівана сцена вразила не більше, ніж кадр у доброму пригодницькому фільмі. Він виглянув з машини і підкликав до себе хлопчика-газетяра.
— Слухай, малий, що там скоїлося?
Газетяр стріпнув білявим чубом, простягнув Стару газету.
— Купуйте! Купуйте! Переговори Германа Тода в Браунгтоні! Загроза червоної агресії на африканському континенті…
— Малий, дай мені газету й скажи, кого там лупцюють? — змінив тон Петер, розуміючи, що інакше йому не дізнатися правди.
Хлопчик одразу підскочив до машини і всунув у віконце газету.
— Легіонери б’ють двох червоних, — квапливо став пояснювати білявий газетяр, веснянкуватий, довгошиїй, з великими, мов тернини, очима. — Ті закричали: “Хай живе Герман Тод”, а червоні розреготалися. Ну, вони їх і взяли в шори… Онде бачите, бачите, як нападають. — На блідому обличчі хлопчика промайнула зневага. — Герої! Десять на двох. А поліцаї хоч би тобі вухом повели. — Він голосно сплюнув і, відійшовши до тротуару, загукав до перехожих: — Переговори Германа Тода в Браунгтоні! Купуйте екстрений випуск! Купуйте екстрений випуск! Герман Тод веде переговори про створення імперської армії…
Машини рушили з місця. Натовп став поволі розходитися. Майнули поліцейські каски, одна, друга… Стар включив мотор. Його губи були міцно стулені, але в очах ще грали задерикуваті вогники. На тротуарі кілька чоловік тримали під руки юнака з закривавленим обличчям і гнівно про щось перемовлялись.
Коли машина Стара проминула місце бійки, Евеліна глянула на свого чоловіка повними сліз очима.
— Останнім часом вони зовсім знахабніли. Петере, чим це кінчиться?
— Нічим, моя люба. Нація піднімає свій голос. — Петер знову впевнено вів машину через неспокійне вуличне море. Весняний вітерець лопотів його шовковою сорочкою. — Ти, Еве, якась дивна. Хіба тобі не зрозуміло, що все повинно бути саме так? Моральне змужніння нації, народження сили, виклик гнилій цивілізації сучасного! Ха-ха-ха! Як ще там просторікує Ганс Шаукель, вірний поплічник президента?
— Не смійся, Петере, — роздратовано перебила його Евеліна, відсуваючись од чоловіка. — Поліція не захищає громадян. Розвалюються правові підвалини держави…
— Ох, боже мій! — знову розвеселившись, промовив з робленим відчаєм Петер. — Я чую випускницю юридичного факультету. Правові підвалини! Перестань, Еве. Я нічого не хочу знати про політику. Давай краще поговоримо про наші справи… Постривай-но! Ти щось там говорила про Йогана. — Мить помовчавши, він раптом пригадав: — Ага! Ти казала, що я знущаюся з нього…
Евеліна, все ще заполонена якимись далекими думками, враз ніби прокинулась зі сну. Звела на Петера зелені очі, неголосно промовила:
— Звичайно, знущаєшся, Петере.
Петер здивовано похитав з боку в бік головою. Ото сказала!
— Ти знаєш, Еве, — серйозним тоном заговорив Петер, — коли я згадую про нашого Берна, мені стає жаль його. Такі люди в наш час не геть скільки щастя можуть подибати. Гордий, відлюдкуватий, до всього ще й чесний. Ех, Йоган! Забув він, що наука без комерції — все одно, що життя без кохання.
Стар нахилився грайливо до Евеліни, але в ту ж мить мусив міцніше взяти до рук руль, бо машина саме підкотилась до перехрестя.
— Швидше б уже додому! — незлобиво вигукнув Петер. — Зараз я схожий на Йогана. Сиджу поряд з тобою, а по-справжньому обняти тебе не можу. Так, Йоган мрійник і фантаст. Що ж дивного, коли такій людині ні в чому не таланить: ні в науці, ні в коханні.
— Кажуть, що в житті буває інакше, — озвалася задумливо Евеліна. — Кому не щастить у коханні, тому щастить у роботі.
— Ти віриш в його чудернацькі експерименти?
— Любий мій, колись же повинно поталанити людині. Берн — наш щирий друг…
— Так, Еве, він наш друг, і тому я хочу, щоб він кинув свої дитячі забавки. З його здібностями можна гори перевернути.
Евеліна рішуче хитнула головою. Глибше відкинувшись на спинку м’якого сидіння, задумливо мовила:
— Вчора він сказав мені, що апарат вже сконструйовано. Залишилось тільки випробувати його на живих істотах.
— Дурниці! — Пройнятий самовпевненою рішучістю, Стар гордовито підняв свою біляву голову. — Механічне серце може бути тільки проміжним етапом, але ніколи…
— Петере, стій! — раптом перелякано зойкнула Евеліна. Розширеними від жаху очима вона дивилась поперед себе.
Стар подався вперед, щосили натиснув на педалі.
Назустріч їм, обганяючи великий незграбний автобус, мчав поліцейський автомобіль. Він з’явився раптово, виповнюючи повітря надривним завиванням сирени.
У голові Стара майнула думка: “Врятувати Евеліну… Під удар лівий борт”.
Крутим поворотом керма він спрямував машину праворуч. В ту ж мить жахливий удар відкинув автомобіль до тротуару.
Серце працює
На високому, випуклому лобі Йогана Берна виступив рясний піт. Блиснули за скельцями рогових окулярів очі, зупинилися на обличчі асистента.
— Скільки? — схвильовано спитав Берн, витираючи рукавом білого халата чоло.
— Десять хвилин п’ятнадцять секунд…
— Зашивайте.
Берн втомлено опустився в глибоке крісло. Крізь засклену стелю до операційної вливалося яскраве сонячне проміння. Але радість весняного пробудження, всі барви оновленої землі здавалися Берну далекими і чужими. Його серце жило зараз одним — операцією. Усі думки зосередилися на отих вправних руках асистента, який, ставши замість нього до операційного столу, швидко орудував інструментами.