Моральна краса й духовна велич людини в кіноповісті «Зачарована Десна»
«Я народився і жив для добра і любові»,— так визначив своє життєве кредо Олександр Довженко. Письменник, кінорежисер, великий патріот свого народу и син свого часу. Його кіноповісті не залишають байдужим и сучасне покоління читачів.
Приваблює й зацікавлює у творчості О. Довженка процес творення образу людини.
Моральна краса й духовна велич — це найвагоміші якості, які хоче бачити в людині кіноповістяр. Саме такими змальовує митець своїх рідних, односельців.
Спогади дитинства, що лягли в основу кіноповісті, створюють дивовижнии світ людей, народжених для добра, праці и любові. Згадаймо діда, схожого на білобородого Бога, чи прабабу з її прокльонами, батька, найкращу людину у світі, чи матір, умілі та роботящі руки якої плекали розкішний город біля хати, чи свого вірного Пірата, що ділив з ним усі переживання дитинства. У цих образах відчувається й теплота, і гордість, і любов людини до свого неспокійного роду, що дав йому життя. Так глибоко могли розуміти світ навколо себе тільки дуже талановиті люди, які жили в повній гармонії з природою.
Малий Сашко — головний герой кіноповісті — то дитя природи. Картини його дитинства — то сама природа, то світ малої дитини, яка йде шляхом пізнання. Допитливии малюк, мріиливии, з неабиякою уявою, пізнаючи світ, поринав у нього з головою. У всьому, що поставало перед дитиною, бачилася гармонія. Трави, дерева, зорі, Десна — усе було олюднене, мало свої втіхи й смутки.
Усі рідні, з якими нас знайомить головний герой,— то єдинии образ народу, складовою якого є й сам Довженко.
У «Зачарованій Десні» автор застерігає нас від втрати духовності, закликає повертатися до своїх коренів, не забувати про своїх рідних, не хапати зірок з неба, а нахилитися й побачити зірку в калюжі.