Критика «Зачарована Десна» Довженко

Критика

«Зачарована Десна» Довженко

 

Для кіноповісті «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА» (1955 р.) О. Довженко вибрав оригінальну композицію. У центрі всіх подій — образ малого Сашка. Але читач сприймає світ, який оточує хлопчика, у двох вимірах: крізь його дитячу психологію і з позиції уже зрілого художника-мислителя. Сповнене глибокого драматизму життя юного героя виростає до масштабів народного життя. Письменник вільно пішов за спогадами про своє раннє дитинство. Ось дізнаємося, як Сашко вперше нагрішив: вирвав у городі рядок моркви. Прабаба помітила і послала йому прокльони. Саме тоді закінчилась «святість» єдиного в родині «безгрішного» Сашка. Він залазить у старий човен і починає мучитися питанням: що ж зробити для поновлення святості?

Малий герой живе в чарівному, сповненому несподіванок і манливих таємниць світі. Цей світ — довкола хати, в городі, в саду, на лузі над Десною в пору косовиці, на печі з усіляким насінням. У «Зачарованій Десні» створено цілий мікрокосмос внутрішнього і зовнішнього людського буття. Невеликий клаптик землі біля Десни — це для білоголового Сашка справжній земний рай, якого Довженко-мислитель ніколи не побачить у своєму зрілому житті. Цей рай наповнений живими реаліями — пахнуть огірки, бринить музика, коли клепають коси. У цьому раю живуть Сашкові рідні. Особливо зворушливим постає образ матері, все життя якої сповнене переживань і тривог. Мати нічого у світі так не любила, як «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало…». Уже з позиції митця-філософа автор «Зачарованої Десни» характеризує батька: з нього «можна було писати лицарів, богів». З’являються тут образи сварливої прабабки Марусини, мудрого діда Семена, дядька Самійла, який умів орудувати «косою, як добрий маляр пензлем».

У кіноповісті «Зачарована Десна» зображено народні, виразно національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські». Твір пройнятий народним гумором, глибоким ліризмом; письменник по-філософськи осмислює духовні джерела свого народу. Оповідач у кіноповісті — то малий Сашко, то зрілий митець Довженко. І їхні розповіді органічно переплітаються навіть у характеристиках героїв.

Картинами неповторної природи наповнена вся кіноповість «Зачарована Десна». Це й описи повені, сіножаті з «фамільною вороною», і змалювання свійських тварин, і полювання дядька Ти- хона, і ще безліч перлинок — міні-пейзажів. Письменник утверджує взаємозв’язок людини і природи як необхідну умову духовності, показує цілющий вплив природи на людські розум і почуття, особливо дитячі. Поліфонічна картина незайманих багатств природи дивує і чарує читача, особливо сучасного. На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки, на якій минуло його дитинство, яку він називає зачарованою.

Одним з найцікавіших епізодів у Сашковому світі дитинства був час колядування: «…Спів лунає так дзвінко і гучно, і світ став одразу такий урочистий, що в мене, малого, аж дух захопило. Притулившись на лавці край вікна під рушниками, щоб не помітили дівки, я весь обертаюся в слух.І вони тоді довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівують мені талан».

Одного разу Сашко підслухав розмову селянських коней про їхню сумну долю («Від того часу я ні разу не вдарив коня»); за принципами казкової поетики олюднює герой і собаку Пірата, який загубився на ярмарку і через багато тижнів повернувся до двору «заморений і худющий». Весь цей довколишній світ формував у малого сільського хлопчика ідеал краси, любові, гуманності, повноти життя. Незважаючи на те що Сашкове дитинство було нелегким і бідним, позначеним втратами і горем, воно запам’яталося уславленому режисерові як найщасливіший і найдорожчий час у його житті.

Кіноповість «Зачарована Десна» — глибоко ліричний твір, багатий на народнопісенні звороти, фольклорні образи-символи: «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий»; «Із стріх вода капле, із стріх вода капле…»

У «Зачарованій Десні» автор робить читача причетним до подій твору: «Але сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас. Візьмемо весла ясенові і вернімось на Десну…»

Різноманітні художні засоби твору вводять читача у реальний і фантастичний світ малого Сашка. Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами, кукурудза здавалась стрункими тополями. Священика під час повені батько втяг, «як сома в свій ковчег до корів і овечок», кашель у дідових грудях «клекотів, як лава у вулкані». Порівняння, використані у творі, роблять зримими і виразними події, розкривають оригінальність бачення героєм навколишнього світу. Вже у ранньому віці майбутній митець виявив у себе здатність порівнювати: «Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите».

Оскільки оповідь у творі йде від імені малого Сашка, то все навколо він бачить перебільшеним: слухає колядки, в яких дівчата «…довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівують мені талан». Або бійка на сінокосі, коли реальні події в дитячій уяві доповнюються фантастичними: «Вже замахнувся дід на Самійла сокирою… Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами…»

Використовує письменник і прийом контрастного зображення подій і явищ. Таким є монолог малого Сашка про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу, народження дитини і смерть бабусі в Довженковій хаті, яке припало на один день.

Автор реалістично змальовує побутові деталі. Правдиво описує він свою хату, схожу на «стареньку білу печерицю», деталі побуту в ній; реалістично й трагічно — смерть чотирьох Сашкових братів від епідемії, повінь у селі та багато іншого.

У публіцистичному відступі письменник реалістично змальовує нелюдські злочини фашистів і свої страждання від побаченого: «Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних». Це метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу, коли автор зливається зі своїм народом.

Отже, кіноповість «Зачарована Десна» — високопоетичний твір про дитинство і про ті джерела, що живили видатного митця О. Довженка. Внутрішнє авторське «Я» знайшло в цьому творі найповніше виявлення, а його романтичне світовідчування одержало найчистіше втілення.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: