ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
(1894-1956)
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в місті Сосниця на Чернігівщині в селянській родині.
Навчався в Сосницькій початковій школі, пізніше — у Глухівському вчительському інституті (1911-1914 рр.). Учителював у Житомирській вищій початковій школі. У серпні 1917 р. прибув до Києва на посаду вчителя Київської вищепочаткової школи та водночас подав документи на право бути вільним слухачем економічного відділу Київського комерційного інституту.
Тим часом почалася громадянська війна, у якій О. Довженко брав найактивнішу участь на боці Центральної Ради та УНР. Від кінця 1917 року до повернення О. Довженка з-за кордону до Харкова 1923 року — багато темних місць у біографії митця.
Є свідчення, що О. Довженко у складі куреня Чорних гайдамаків під проводом С. Петлюри брав участь у штурмі київського заводу «Арсенал» у січні 1918 року. Відступивши до Кам’янця- Подільського, після поразки військ УНР О. Довженко потрапив до концентраційного табору, і наприкінці 1919 року його справу розглядала ЧК.
Відомо, що він вступив до партії есерів-боротьбістів, яка згодом влилася до лав КП(б)У. 1920 року О. Довженко вже перебуває на посаді комісара з питань освіти й культури. Потім майбутній кінодраматург перебував на дипломатичній роботі у Варшаві та Берліні, де відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
1923 року О. Довженко повернувся до Харкова і почав працювати художником-ілюстратором газети «Вісті ВУЦВК» та карикатуристом під псевдонімом Сашко; стає відомий як ілюстратор книг. 1926 р. переїздить до Одеси, де разом з Юрієм Яновським працює на Одеській кіностудії ВУФКУ. Там того самого року виходять перші фільми Довженка — сатиричні комедії «Вася-ре- форматор» та «Ягідка кохання».
За сценарієм М. Йогансена та Ю. Тютюнника він зняв фільм «Звенигора» (1927 р.), який навічно уславив ім’я молодого режисера як органічно українського митця. Кожний наступний фільм О. Довженка ставав подією — «Арсенал» (1929 р.), «Земля» (1930 р.), «Іван» (1932 р.) — і викликав різну реакцію.
Наприклад, відомий революційний поет Дем’ян Бєдний відгукнувся на появу «Землі» фейлетоном «Філософи» у газеті «Известия», в якому висміяв твір як пройнятий куркульською ідеологією. А 1958 року на Всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн назвали «Землю» в числі 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів».
Після критичних нападок фільм «Іван» було знято із прокату, а О. Довженко з дружиною Ю. Солнцевою їде на Далекий Схід, де знімає фільм «Аероград». Епізод авіаційного параду з цього фільму по кілька разів полюбляли переглядати як Сталін, так і Гітлер.
Пізніше О. Довженко поставив такі фільми, як «Щорс» (1939 р.; Сталінська премія 1941 р.), «Мічурин» (1948 р.; Сталінська премія 1949 р.), що вивели його на перші місця серед радянських кіномитців.
З початком війни О. Довженко створив кілька оповідань, два документальні фільми й «Україну в огні», яку розкритикував та заборонив особисто Сталін, звинувативши автора в українському націоналізмі. Майже до кінця життя митець був позбавлений права вільно творити та права повернутися в Україну. Як страждав від цього О. Довженко, можна дізнатися, переглянувши його «Щоденник».
В історію української культури О. Довженко увійшов не лише як визначний кінорежисер, а також як творець нового літературного жанру — кіноповісті. «Земля», «Україна в огні», «Зачарована Десна» стали шедеврами української літератури.
Помер О. Довженко 25 листопада 1956 року.