Лис і Дрозд – Іван Франко

Іван Франко

ЛИС I ДРОЗД

Iшов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустрiч йому Вовк.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходи, кумочку.

Iшли, iшли, аж назустрiч їм Лис.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходи, кумочку.

Iшли вони, йшли, аж назустрiч їм Заєць.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходи, небоже.

Ось вони всi йдуть. Iшли, йшли, аж пiд нiч наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив – не перескочив, а за ним i всi iншi поскакали i всi разом у яму попадали. Що робити, мусять ночувати. Зголоднiли вони, а вилiзти нема куди, їсти нема чого. От Лис i надумав.

– Нумо,- говорить,- пiснi спiвати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з'їмо.

От вони й затягли. Вовк, звiсно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис iще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсiм тоненько запищав: i-i-i! Кинулися всi на бiдолашного Зайчика, розiрвали його та й з'їли. Та що там їм iз того Зайця за ситiсть? Ще не розвиднiлось гаразд, а вже всi вони такi голоднi, що ледве дихають. Знов Лис загадує:

– Нумо пiснi спiвати. Хто найгрубше голосом потягне, того ми й з'їмо.

Почали спiвати. Хотiв Вовк тонесенько затягнути, та як не завиє грубо: у-у-у! Тут кинулися на нього та й зараз його роздерли.

Лишилися ще два: Кабан i Лис. Подiлилися вони Вовковим м'ясом. Кабан швидко з'їв свою часть, а Лис трошки з'їв, а решту сховав пiд себе. Минув день, минув другий. Кабан голодний, нема що їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку Вовкового м'яса та й їсть.

– Що се ти, кумочку, їси?- питає його Кабан.

– Ой, кумочку,- зiтхає Лис.- Що маю робити! Свою власну кров п'ю з великого голоду. Зроби й ти так само. Прокуси собi груди, висисай помалу кров, то побачиш, що й тобi легше стане.

Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собi груди, та поки дiйшов до того, щоб напитися своєї кровi, то й увесь кров'ю пiдплив та й став зовсiм небiжчик. От Лис тодi й кинувся на його м'ясо i ще кiлька день мав що їсти. Та далi не стало й Кабанового м'яса. Сидить Лис у ямi, i знов йому голод допiкає. А над тою ямою стояло дерево, а на деревi Дрозд гнiздо в'є. Дивиться Лис на нього, дивиться з ями, а далi почав промовляти:

– Дрозде, Дрозде, що ти робиш?

– Гнiздо в'ю.

– Нащо тобi гнiздо?

– Яєць нанесу.

– Нащо тобi яєць?

– Молодi виведу.

– Дрозде, Дрозде, коли ти мене з сеї ями не видобудеш, то я твоїх дiтей поїм.

– Не їж, Лисику, зараз тебе виведу,- проситься Дрозд.

Дрозд горює. Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От вiн щодуху полетiв лiсом, почав збирати патички, гiллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих патичках iз ями не вилiз. Думав Дрозд, що вiн пiде собi геть, та де тобi! Лис лiг пiд Дроздовим деревом та й говорить:

– Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?

– Вивiв.

– Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дiтей поїм.

– Не їж, Лисику, вже я тебе нагодую. Дрозд горює. Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далi надумав i каже Лисовi:

– Ходи зо мною!

Вийшли вони з лiсу, а попiд лiсом польова дорiжка йде.

– Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисовi,- а я буду мiркувати, чим тебе нагодувати.

Бачить Дрозд, а дорiжкою баба йде, чоловiковi в поле полуденок несе. Скочив Дрозд у калюжку, у водi обмочився, в пiску обтатлявся та й бiгає по дорiжцi, пурхає сюди й туди, немов зовсiм лiтати не може. Бачить баба – пташина мокра та немiчна.

"Дай,- думає,- зловлю отсю пташину, принесу додому, буде забавка для дiтей".

Пiдбiгла трохи за Дроздом-вiн бiжить, пурхає, та не летить. От вона поставила кошик з горнятками на дорiжцi, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то пiдбiгає, то пiдлiтає, а все далi та далi, а баба все за ним та за ним. Нарештi, бачачи, що вона вiдбiгла вже досить далеко вiд свойого кошика, знявся вгору та й полетiв. Баба тiльки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Ба, ба, ба! Там застала добрий празник. Поки вона бiгала за Дроздом, а Лис тим часом вискочив iз жита та до горняток. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам драла.

Сидить Дрозд на деревi та й в'є гнiздо, аж тут зирк, а Лис пiд деревом.

– Дрозде, Дрозде,- говорить Лис,- чи вивiв ти мене з ями?

– Вивiв, Лисику.

– А нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Ну, тепер же напiй мене, а то я твої дiти геть поїм.

– Не їж, Лисику, я тебе напою. Дрозд горює. Дрозд -нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далi надумав i каже Лисовi:

– Ходи зо мною!

Вийшли з лiсу знов на ту саму польову дорiжку.

– Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисовi,– а я буду мiркувати, чим тебе напоїти.

Бачить Дрозд, а дорiжкою чоловiк їде, бочку води везе капусту пiдливати. Пiдлетiв Дрозд, сiв коневi на голову, дзьобає.

– А тю!- крикнув чоловiк та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловiк луснув батогом коня по головi. Мов нiчого й не бувало, сiв собi Дрозд на другого коня та й дзьобає його в голову. Знов замахнувся чоловiк i знов луснув коня по головi. Розлютився чоловiк на Дрозда. "От каторжна пташина!- думає собi.- I чого вона прив'язалася!"

Дрозд тим часом сiв на бочку з водою та й дзьобає собi.

"Чекай же ти",-думає чоловiк та несподiвано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочцi! Дрозда не вцiлив, а бочка вiд важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, i вся вода з неї вилилася та потекла здоровою рiчкою по дорозi. Вискочив Лис iз жита, напився доволi, а чоловiк, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку i поїхав додому.

Сидить Дрозд на деревi та й в'є собi гнiздо, аж тут зирк, а Лис знов пiд деревом.

– Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?

– Вивiв.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоїв ти мене?

– Напоїв.

– Ну, а тепер посмiши мене, а то я, їй-богу, твоїх дiтей живцем поїм.

– Не їж, Лисику, я тебе посмiшу. Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмiшити, а далi й каже:

– Ходи зо мною!

Вийшли з лiсу знов на польову дорiжку. Лис засiв у житi та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловiк, що вперед їхав з водою: сам сидить напередi, а ззаду сидить його синок з паличкою в руцi. Пiдлетiв Дрозд, сiв на плече чоловiковi та й дзьобає.

– Ой тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не ворушiться, я його заб'ю.

Ще старий не вспiв гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою – лусь батька по плечу! Дрозд тiльки фуркнув, а по хвилi сiв на друге плече чоловiкове. Знов розмахнувся хлопець i ще дужче влучив батька по плечу.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: