Притча про нерозум – Іван Франко

Стрілець сильце заставив,

Спіймалась пташка вмить;

Він взяв її, щоб зараз

Головку їй скрутить.



Залебеділа пташка:

"Ой, стрільче, стій, пожди!

Я пташечка маленька,

Що з мене тут їди?



Пусти мене на волю,

Я дам тобі за те

Три добрії науки

На все твоє життє".



Стрілець мій здивувався:

"Чи бач, ся дробина

Мене навчати хоче!

Ну, що там зна вона?"



І мовить: "Добре, пташко!

Коли з твоїх наук

Я хоч що-то змудрію,

Тебе пущу я з рук".



І мовить птах: "Не жалуй

За тим, чи зле, чи гоже,

Що сталось раз і більше

Відстатися не може".



Стрілець подумав: "Правда!

За тим жаліть не гоже,

Що сталось раз і більше

Відстатися не може".



І мовить птах: "Не рвися,

Завдавши серцю скрути,

Що зробиш – розробити,

Минуле знов вернути".



Стрілець подумав: "Правда!

Шкода бажань і скрути:

Що зробиш – не розробиш,

Що сталось – не вернути".



І мовить птах: "Ніколи

Не вір ні в які дива:

Не вір ні в яку вістку,

Що просто неможлива!"



Стрілець подумав: "Правда!

Чимало плещуть дива,

А розміркуєш – скажеш:

"Ся сплітка неможлива!"



"Гаразд, – сказав він, – пташко!

Не злі твої науки,

Лети ж собі й стрільцеві

Не попадайся в руки".



І пурхнула пташина,

На близькій гілці сіла

І, до стрільця звернувшись,

Таке йому повіла:



"Ей, та й дурний ти, стрільче,

Що дав мені здуриться!

А мною ти, небоже,

Міг добре поживиться!



Бо знай, в моїй утробі –

Якби ти знав отсе! –

Є перла так велика,

Як струсове яйце!"



Стрілець аж зойкнув з жалю:

"А, що ж я наробив,

Що так без застанови

Великий скарб згубив!"



І він підбіг під гілку

І скочив, що є сил,

Щоби спіймати пташку, –

Та ба, не має крил!



А потім мовив: "Пташко,

Пташиночко моя!

Вернись до мене! Буду

Тобі за батька я.



У клітку золотую

Всаджу тебе я сам

І все, чого захочеш,

Тобі я радо дам!"



Пташина відповіла:

"Дурний ти є, як був!

Всі три мої науки

Відразу ти забув!



Зробив ти добре діло,

Мені летіть велів, –

І зараз по хвилині

Сам того пожалів.



А потім забажав ти

Мене дістать ще раз

І просьбою вернути

Назад минулий час.



А чом? Бо несуразним

Повірив ти словам,

Що в мні є перла, більша

Удвоє, ніж я сам".

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: