Аналіз твору
Івана Франка "Гімн (Вічний революцйонер…)"
1880 р.
Із збірки «З вершин і низин»
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народних мас за світле майбутнє, несхитна віра в їхню перемогу.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
Літературознавці про твір: З цього вірша постав образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених…
Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (77. Хропко).