Характеристика твору
Івана Франка “Мойсей”
В 1905 році Іван Франко пише свою поему «Мойсей». Глибокий і фiлософський зміст приховано у цьому творі, адже це не просто віршована компіляція біблійного тексту, але й завуальований начерк про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесi наполегливого шукання «обiтованої землi», про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесi революцiйного руху проводирiв, що приведуть до перемоги.
Саме в цьому творі Франко протиставив масі ідейного вождя, який керується власним розумінням всезагальної корисливості. Цікаво, що Хосе Ортега -і- Гассет, своїй праці «Бунт мас» зазначає, що у співтовариствах, далеких масовості, спільна мета, ідея чи ідеал служать єдиним зв’язком, що саме по собі виключає численність. Очевидно, що це має буди якась невеличка групка людей ентузіастів, а чи така духовно спорідненість може стосуватися цілого народу?
Очевидно, що ні . Та й дійсно, чому завжди маса має дослухатися до своїх вождів? Адже навіть Франко у своєму творі зауважує на відмові народу на заклики Мойсея: «коні не ковані, худоба не годована..».
І, чому думка вождя є загально правильною? Це зараз з позиції сучасності ми можемо сказати, що Мойсей керувався благими діями, він прагнув віднайти для свого народу незалежність, і навіть якби не було цього вчинку, то б не було євреїв, як народу тощо. Але, чому ми ніколи не звертаємо уваги на біди сучасників Мойсея, адже він виступає у Біблії, скоріше як жорстокий тиран та кривавий деспот, ніж «просвітлений учитель свого народу» . І чому дії Мойсея ми виправдовуємо, а дії Сталіна чи Гітлера звинувачуємо, адже ці харизматичні особи намагались втілити у життя цілком грандіозні проекти ? Є всім загально відома цитата: «Історія розсудить», але на мій погляд, якщо ти знищуєш чужий народ, то ти менш одіозний лідер, ніж коли знищуєш свій. Ні, ви звичайно можете мені зауважити, що у Біблії описаний випадок, коли Богу набридли зловживання» твердолобого» єврейського народу і він хоче знищити і вивести вже нову етнію з нащадків Мойсея, нащо пророк відповів: «Якщо ти погубиш свій народ у пустелі, то тоді як інші народи сприйматимуть твої вчинки». Згодна, це цілком благородне виправдання Мойсеєвих злочинів, та проте чи не сам же він вигадав подібну розмову? О, ні я зовсім не атеїстка, та проте, знаю достеменно, що лідери постійно годують свій народ міфічними казочками, щоб виправдати себе бодай перед самим собою.
Для Франка ця ж поема писалася одним подихом, на великому творчому пiднесеннi, він ніби сам оправдовував свій хворобливий стан агурофоба. Франка, був передусім кабінетним демагогом, який не зміг вдаватися до реакційних дій, йому, як нікому бракувало здорового спілкування зі власним народом. Він був сподвижником, лише на папері. До речі – фатальна проблема усіх лідерів української національної еліти. Ні, звісно ви можете зауважити мені, як же народовці? Які шли в народ і просвічували його. Ні, друзі мої – народовці теж боялися одвертих запитань власного народу, адже вони ніколи не змальовували йому подальшу перспективу їхньої співпраці.
А, що ж Франко, що надихнуло його створити цю поему? Цьому значною мiрою сприяли тогочаснi революцiйнi подiї, що животворною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору бiблiйна тема, посвоєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старi релiгiйнi образи i картини Франко вклав новий революцiйний змiст, глибоку фiлософську думку, та проте він виключив основні негативні характеристики самого героя, значно пом’якшивши його характер. Мойсей виступає у Франка скоріше не біблійним пророком – деспотом, а ідеологом, для якого є характерні націоналістичні і соціалістичні погляди на життя. Ось чому, Мойсей Франка – це усвідомлені, проте не задіяні в житті думки. І тому, у передмовi до твору I. Франко писав, що основною темою поеми вiн зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлiкт Мойсея з народом корiниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя i пророка, а вже як я зазначала в проблемі сприйняття ідей вождя самим народом . Мойсей – не є втiленням безмежної доброти i вiдданостi своєму сучасному народовi, а є уособленням любові до народу майбутнього, якого він створити, за 40 років поневірянь у пустелі :
О Iзраїлю! Якби ти знав,
Чого в серцi тiм повно!
Якби знав, як люблю тебе,
Як люблю невимовно!
Проте, звісно,що втомлений, фiзично i духовно, народ стає жертвою провокацiї Мойсеєвих ворогiв — Датана i Авiрона, — зневiрюється в доцiльностi походу, перетворюється на юрбу «номадiв лiнивих». Маса, завжди обирає альтернативних вождів, опозиціонерів до дієвого воджя. Чому? Але, це просто опозиціонери «годують» народ «солодкими обіянкоми від протилежного».
І саме тому поема «Мойсей», яка осмислює істоpичну долю, укpаїнського наpоду, тpагічні шляхи його життя, відобpажає його пpагнення до національної самостійності, до волі. «Мойсей» — то залишений у спадщину «духовний заповіт» митця своєму наpодові. Це твіp пpо укpаїнців і пpо Укpаїну. Та проте, проблема українців у тому, що українського народу не має бажання ні в добрі, ні в злі не зміряти себе особливою мірою, а відчуває таким же, «як і всі, нічого не прагнути, а миритись з ходом подій.
Hаpоде мій, замучений, pозбитий,
Мов паpолітик той на pоздоpожжу,
Людським пpезиpством, ніби стpупом вкpитий!
Твоїм будущим душу я тpивожу…
Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далi й до цiлковитого розриву з ним. У конфлiктi з народом трагедiя Мойсея як пророка. Демон зневiри Азазель отруює його душу сумнiвами, вириває з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневiру цю Мойсей був покараний: вiн помер на порозi землi своїх предкiв, побачив її, але не вступив на неї. Фінал, зрозумілий, але чому Франко акцентує на трагічній поразці героя? Та тому,що героєм був він, адже Франко теж не раз морально зраджував свій народ, закликаючи його до майже смертельної боротьби за національні ідеали, а сам в цей час відпочивав у БаденБадені. Ні, скажете – ідеолог не має прозябати в жебрацтві, як його народ. Адже, це також зло, якщо голодують вожді. Та я можу відповісти словами ідеолога єврейського народу Теодора Герцла: «Заради ідеї жертвують вождями».
А, Мойсей він іде за своїм народом у невідомість, разом з ними голодує і навіть у 80 з гаком років приймає участь у війні, допомагаючи народу своєму не так практично, як ідеологічно – тримає вверх підняті руки, і все заради ідеальної, напівміфічної батьківщини. Ось чому можна говорити про відданість пророка не народу, а своїй меті.
Та безмежна вiдданiсть своєму народовi не пропадає марно. Смерть самотнього вигнанця — Мойсея — пiднiмає народ до нового походу на чолi з «князем конюхiв» — Єгошуа — i продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Нiщо не в силi спинити переможний рух народу, бо народ є творцем iсторiї,. Звичайно натовп — поняття кількісне і візуальне: безліч, про це говорить і Хосе Ортега – і -Гассет. Переведемо його, не спотворюючи, мовою соціології. І отримаємо «масу». Суспільство завжди було рухомим єдністю меншини та маси. Меншість — сукупність осіб, виділених особливо; маса — не виділених нічим. Мова, отже, йде не тільки і не стільки про «робочої масі». Маса — це середня людина. Таким чином, чисто кількісне визначення — «багат» — переходить у якісне. Це спільне якість, нічиє і відчужуване, це людина в тій мірі, в якій він не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Який сенс у цьому перекладі кількості в якість? Найпростіший — так зрозуміліше походження маси. До банальності очевидно, що стихійний зростання її передбачає збіг цілей, думок, способу життя. Але чи не так йде справа і з будь-яким спільнотою, яким би обраним воно себе ні вважало? Загалом, так.
Цю фiлософську думку I. Франко розвиває у всiй поемi. Саме тому вiн робить народ головним героєм свого твору.
Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань i сумнiвiв у справедливостi обраного ним шляху. Зневiра в сили народу, навiть миттєва зневiра — злочин, який заслуговує на покарання.
Мойсей вiдданий своєму народовi, беззавiтно любить i бореться за його визволення, але на хвилину вiн схибив у своїй вiрi. За це зазнав жорстоко го покарання. Вождь повинен бути цiльною людиною, бути завжди зi своїм народом, вiрити в його сили. «Зазвичай, говорячи про «обраність меншості», перекручують сенс цього виразу, удавано забуваючи, що обрані — не ті, хто гордовито ставить себе вище, але ті, хто вимагає від себе більше, навіть якщо вимога до себе непосильно. І, звичайно, радикальніше всього ділити людство на два класи: на тих, хто вимагає від себе багато чого і сам на себе звалює тяготи і зобов’язання, і на тих, хто не вимагає нічого і для кого жити — це плисти за течією, залишаючись таким, який ні на є, і не силкуючись перерости себе», — говорить іспанський філософ.
Поема «Мойсей» стала улюбленим твором революцiйної молодi як на Українi, так i в Росiї.
Навiть в часи повної зневiри, коли здавалося, що нiякого просвiту в життi уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любовi до людини i високої вiдповiдальностi перед трудящими, суспiльна праця на їх користь.
Поетична твоpчість І.Фpанка — видатне явище в укpаїнській літеpатуpі. Воно вpажає обшиpністю та глибиною зобpаження життя й душі наpоду.
Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, який боpовся за самостійну деpжавність. Все життя письменника — боpотьба за єдність деpжави, за свій наpод.