Зозуля і півень – Леонід Глібов

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ

– Як ти співаєш, Півне, веселенько…

– А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу я…

Як тільки що почнеш співати,

Не хочеться й пшениченьки клювати,-

Біжиш в садок мерщій…

– Тебе я слухала б довіку, куме мій,

Аби б хотів співати…

– А ти, голубонько, ти, кралечко моя,

Поки співаєш на калині,

То й весело мені, і забуваю я

Свою недоленьку, життя своє погане

Та безталанне…

А тільки замовчиш

Або куди летиш,-

Заниє серденько, неначе на чужині…

І їстоньки – не їм, і питоньки – не п'ю

Та виглядаю все Зозуленьку мою.

Як гляну на тебе – така ти невеличка,

Моя перепеличко,

А голосочок-то який!..

Тонесенький, милесенький такий…

Куди той соловей годиться?

– Спасибі, братику, за добреє слівце.

Як не кохать тебе за це?..

І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;

І далебі, що так,- пошлюся я на всіх.-

Де взявся Горобець, підслухав трохи їх

Та й каже: – Годі вам брехати

Та одно другого знічев'я вихваляти! –

Пурхнув – та й був такий.

За що ж,- хто-небудь попитає,-

Зозуля Півня вихваляє?

За те, що Півень годить їй

Та потакати добре вміє:

Рука, як кажуть, руку миє.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар