До Б.С.-го – Павло Грабовський

ДО Б. С — ГО'

Прощай, коханий ляше-друже!

Час розістатись настає.

А як болить, як б'ється дуже

Від туги серденько моє.

Одно гадали ми з тобою,

Шукали одного шляху,

І от зійшлись в тюрмі з собою,

Найшли недоленьку лиху.

Мир чарівничої омани

Пред нами птахом зник давно:

Неволя вічна та кайдани —

То нам судилося одно.

Але ж і ту судьбу шалену

Не довелось ділити нам:

Ти — за Байкал, а я — за Лену,—

Розтечемось по чужинам.

Хто зна: чи вернеться спромога

До праці стать за все святе,

А чи навік тяжка дорога

Колючим терном заросте?

Отак-то, голубе мій, ляше!

Тобі — рудник, мені — тайга…

Та не належить серце наше

До пут утисника-врага.

Віддавна руки нам невільні,

Душі ж неволя не скує;

Єднають нас змагання спільні,—

Хто їх хортами зацькує?

Не кривда п'яного магната,

Не заздрість жирного ксьондза, —

Нас порушає проти ката

Журби вселюдської сльоза.

В чаду скаженого прокляття

Потоком кров лили батьки;

Той час минув: ми рідні браття,

Ми — нерозлучні бояки.

За що ж? За те, щоб духом згоди

Все понялося між людьми,

Щоб наші змучені народи

Так побраталися, як ми!

' До Б. С — го. Вірш присвячений Броніславу Сєрошевському — товаришеві П.

Грабовського по засланню.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар