Г
Василь ГЕРАСИМ’ЮК Ми на камінь поклали мечі і в ріці наших коней купали, а чужинці прийшли уночі і на березі табором стали. Ми ховались у хвилях сумних, перша
Вишнева хмара вигнула столицю. Із пам’яті виймаю блискавицю, яка в сосну влетіла край шосе. Поблизу коні впали на коліна. Тепер мені сліпуча та хвилина допомагає видихнути: «Все». Проводиш
АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА Василеві Портяку Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова, які вимовляти умів сліпий, викликаючи гадину з-під
АПОСТОЛИ Спинився. І мить, може, мить постояв на межі. Вони не здригнулись, коли зупинився, ні після. Вони просто поруч ішли, галілейські мужі. Вони просто близько стояли, коли він
Герасим’ю́к Васи́ль Дми́трович (*18 серпня 1956, Караганда) — український поет, лауреат Шевченківської премії (2003). Біографія Народився в гуцульській родині, вивезеній у 40-і рр. до Караганди на «вічне поселення»;