ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
(1769—1838)
ЕНЕЇДА
(Поема) (Скорочено)
Частина І
Після того як греки спалили Трою, Еней [один із героїв Троянської війни в античній літературі] з деякими троянцями, зробивши човни, поплив морем. Але Юнона, дружина Зевса [царя богів і людей, бога неба, грому і блискавки], була на стороні греків і дуже не любила Енея:
Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах.
Не любила Юнона Енея за те, що був троянцем, і за те, що «мамою Венеру звав». Венера [давньоримська богиня краси і кохання] підчас Троянської війни була на боці троянців.
З неба Юнона побачила, що Еней на морі, взяла хліб із сіллю і помчала до Еола [бога вітрів], щоб той здійняв на морі бурю і потопив Енея і його людей, а за це пообіцяла:
За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам.
Еол порозпускав усі вітри — Борея, Нота, Зефіра, Евра,— однак плата була дуже спокуслива, і він виконав прохання Юнони. Він зняв на морі страшну бурю, чим викликав «морську хворобу» у людей Енея, та і за борти багато попадало. Тоді Еней звертається до Нептуна [бога морської стихії], щоб той йому допоміг:
Я Нептуну
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі шторм утих.
Нептун, почувши Енеїв голос, нагримав на вітрів, бо вони вторглися у його царство. Коли випогодилось, троянці почали готувати обід:
Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли…
Троянці любили поїсти і випити, а після цього і поспати. За штормом спостерігала Венера і вирішила піти до Зевса на поклон із проханням:
Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав.
Венера запитала Зевса, чим так перед ним завинив Еней, що Юнона ледве не згубила її сина. Зевс не розумів тривоги Венери, оскільки доля Енея уже була вирішена і ніхто не мігїї змінити, бо Зевс велів йому їхати до Риму і:
Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство; Не малий буде він панок. На панщину весь світ погонить, Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок.
За планом Зевса Еней заїде до Дідони [карфагенської цариці], там відпочине, погуляє, але все буде так, як Зевс сказав. Венері ж не має чого журитися, так заспокоював її Зевс.
В цей час Еней пливе морем, аж йому набридло, і він навіть пожалів, що не помер у Трої. Потім троянці побачили берег, до якого і пристали. Недалеко від берега Еней побачив місто:
В тім городі жила Дідона, А город звався Карфаген…
Побачивши троянців, Дідона запитала, хто вони, звідки і чого приїхали в її царство. Троянці розповіли, як і чому вони плавали з Енеєм, поки не пристали до Карфагена, і просили бути її милостивою до них, бо вони охляли, обірвались і зголодніли. Розчулена Дідона влаштувала на честь Енея і троянців бенкет, де їли з полив'яних мисок «свинячу голову до хріну», куліш, кашу і пили кубками слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець та інші напоїі страви. Гостей розважали музики (сопілка,дудка), які грали до танців. Весь день минув у танцях, розвагах, гуляннях:
Ввесь день весело прогуляли І п'яні спати полягали…
На ранок Дідона, гарно вбравшись, знайшла одяг і для Енея:
Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок.
І знову, як і минулого дня, загуляли:
…Дідона ж тяжко сподобала Енея так, що і не знала, Де дітися і що робить.
Закохана Дідона робила все, щоб Еней забув про своє лихо, вигадувала різні ігрища,— щодня пили і гуляли:
Були троянці п'яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень.
Троянці ходили по вечорницях, веселились увесь час — отак і жили. Еней зовсім забув про Рим, куди мав їхати, щоб заснувати там своє царство. Зо два роки провів Еней у Дідони.
Аж якось ненароком Зевс з Олімпа глянув на землю і побачив, як гуляють троянці, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити. Меркурієві треба було доложити сил, щоб розлучити Дідону з Енеєм. Він прийшов до Енея і сказав:
А ну лиш, швидше убирайся, З Дідоною не женихайся, Зевес в поход тобі сказав!
Еней знав, який буває в гніві Зевс, тому зібрав троянців і наказав збиратися в дорогу. Асам склав свої речі і чекав ночі, щоб відплити і не прощатися з Дідоною, бо прощання було бтяжким. Але Дідона це розгадала і була напоготові, коли Енєй думав, що вона спить. Цариця дорікала Енеєві за таку відплату за життя у неї, плакала і лаяла Енея:
Мандруй до сатани з рогами,
Нехай тобі присниться біс!
З твоїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,
Щоб ні горіли, ні боліли…
Щоб ви шаталися повік.
Еней побіг від розлюченої Дідони, сів у човен і поплив.
Дідона тяжко зажурилась, Ввесь день не їла, не пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла.
Вона не могла забути Енея, страждала від кохання до нього. Одного разу вночі, коли місто спало, Дідона на своєму городі підпалила сухий очерет, розвела великий вогонь і сама себе спалила.
Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.
Частина II
Еней плив синім морем, тужив і обливався слізьми, почувши, що вона спалила себе, однак сказав:
Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась.
Пливли троянці морем, аж ось одного разу знову на морі знялася буря і нагнала на них страху. Палінур, керманич Енейового війська, сказав, щодо Риму вони не допливуть, що потрібно пристати до берега і підкувати кораблі. Недалеко від них була сицилійська земля, де правив цар троянського походження на ім'я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту:
Ми там, якдома, очуняєм І, яку себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть.
Так і зробили. Ацест частував троянців від душі салом, ковбасою, хлібом, горілкою, гречаними з часником пампухами тощо. Цей день, коли Еней приїхав до Ацеста, був днем смерті Анхіза — Енейового батька. Еней «схотів обід справляти і тут старців нагодовати», тобто справити по Анхізу, який «згорів» від горілки, поминки.
Троянці підтримали бажання Енея і готувалися до поминок, закупивши їжу і горілку, варили страви і пекли:
Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть.
Щедро пом'янувши з народом батька, Еней «в одежі ліг і не роздігся, під лавкою до світу спав». Проснувшись, знову пили, влаштовували ігрища, бійки. Два богатирі: Дарес — троянець, та Ентелл — сицилійський герой, надумали вчинити поєдинок на смерть.
В цей час на Олімпі до Зевса зібрались на обід гості. Вони там пили, забавлялись, аж прибіг Меркурій і попросив богів втрутитися в земні справи в Сицилії. Побачивши бійку Дареса і Ентелла, Венера благала Зевса зберегти життя троянцю. А за Ентелла заступився син Зевса Ба-хус, бо полюбився йому Ентелл тим, що «сивуху так, як брагу, хлище». Зевс гримнув на Венеру і Бахуса і велів не мішатись до кулачних боїв. До знесили бились воїни, переміг Ентелл, якому Еней «трохи не цілу гривну» подарував [мідна монета, що у XVIII—XIX ст. дорівнювала 3 копійкам]. Потім Еней велів привести ведмедів, щоб забавляли народ. Поки народ гуляв, а боги дивились на це, Юнона пішла до Ірисі [посередниця між богами і людьми, прислужниця Юнони] і щось на вухо їй шепнула, щоб не почули боги.
Ірися спустилася в Сицилію, туди, де були троянські човни. Перетворившись на одну із жінок, вона порадила іншим підпалити човни, щоб досадити п'яним чоловікам:
Великий тяжко був пожар…
Еней, помітивши пожежу, велів всім бігти до човнів, а сам від страху так розлютився, що почав лаяти богів: і Венеру, і Зевса, і інших за те, що допустили пожежу. За все лаяв їх Еней, а потім попросив пустити з неба бурю. І тільки попросив — з неба пішов дощ і «в годину весь пожар залив». Не всі троянські човни згоріли, і тому Еней думав, що йому робити: чи пливти до Риму, як велів Зевс, чи зостатися тут, в Сицилії, бо Зевс допустив пожежу флоту,— і все ніяк не міг прийняти рішення. Охрім, з троянської громади, порадив йому поспати, а потім вже приймати рішення.