Характеристика твору
Івана Котляревського “Наталка-Полтавка”
З метою розвитку українського театру І. Котляревський, який був знавцем російської та світової драматургії, пише «Наталку-Полтавку». Жанр твору він сам визначив як «малоросійську оперу», але дослідники сходяться на думці, що оскільки він поєднує у собі ознаки кількох драматичних жанрів, має театрально-драматургічну та музичну форми, то правильно вважати «Наталку Полтавку» п’єсою.
До певної міри, ця п’єса була відповіддю на оперу Шаховського «Казак-стихотворец», в якій український побут та характери селян було зображено спотворено та перекручено. Котляревський прагнув реалістичного відтворення українського життя, «живих» образів та подій.
Тема твору – життя і побут українців 19 століття. Сюжет його простий: у вбогої вдови є красива дочка Наталка, яка змушена стати нареченою багатого жениха пана Возного не через кохання, а заради покращення свого матеріального стану. Проте, Наталка відчуває прірву між ними – вона проста дівчина, а він пан. У цей час повертається з далеких мандрів коханий Наталки – простий наймит Петро. Перед самим весіллям пан Возний сам відмовляється від своїх намірів, бо бачить, чого справді хоче Наталка.
Основна ідея «Наталки Полтавки» – будь-які зовнішні обставини можна подолати силою власного характеру та вірності своїм переконанням. Справжня душевна сила та благородство допомагають у складних ситуаціях та схиляють на твій бік навіть твоїх супротивників.
Хоч у основі конфлікту п’єси лежить традиційний для комічної опери любовний трикутник – молода красива дівчина, її коханий та багатий, старий та потворний жених-нелюб, що стає на заваді їхньому щастю. Проте, конфлікт має соціально-побутовий характер, адже саме суспільне становище визначає можливості людини та її владу над іншими.
Головна героїня п’єси Наталка – проста сільська дівчина. Вона розумна, працьовита, скромна. Наталка самовіддано любить матір, шанує старших. Вона щиро кохає бідного наймита Петра, і хоча до неї сватаються навіть багаті женихи, вона залишається йому вірною.
Та коли треба, ніжна та сором’язлива дівчина виявляє мужність та рішучість, здатна захистити свою честь та гідність, ладна боротися за своє щастя. Наталка розуміє, що шлюб лише із матеріального розрахунку не принесе їй щастя, вона розривається між коханням до Петра та бажанням облегшити долю матері. І коли вже Петро повертається, в неї не виникає сумніву, який вибір буде правильним.
Створюючи образ Наталки, І.Котляревський відмовляється від канонів комічної опери, замість того він змалював глибоко реалістичний типовий образ української дівчини.
Наталка любить матір і дуже піклується про неї. Коли вона бачить материні страждання через скруту, вона дає згоду на шлюб з Возним. Мати бажає Наталці добра, вона вважає, що вдалий з фінансової точки зору шлюб – вірний до цього шлях, бо сама пізнала всі «радості» вбогості. Проте, наприкінці твору вона змінює свою позицію під впливом обставин та благословляє шлюб Наталки з Петром.
Петро, коханий Наталки, бідний хлопець, наймит, вихований у родині Наталки. Проте її батько не схвалював його кохання до дочки, тому Петро подався в найми на чотири роки. Аби заробити грошей та одружитися з коханою. Він чесний, щирий, глибоко любить Наталку. Але йому не вистачає сміливості порушити традиції, умовності. Під натиском подій він схиляється та готовий пожертвувати собою заради Наталчиного щастя.
Микола, друг Петра, теж бідняк і сирота. Але він повний енергії, оптимізму та волелюбства. Він співчуває та намагається допомогти Наталці та Петру. Микола здатний на протест проти тих, хто ображає простих людей, не боячись їхньої влади, він глузує з сільської старшини й чиновництва.
При створенні образів дрібних багатіїв виборного Макогоненка та пана Возного Котляревському вдалося уникнути схематизму та прямолінійності. Вони зображені не як типові хапуги та здирники. Натомість він реалістично, влучно та правдиво, в гумористичних тонах описав їхню лицемірність, те, як вони вдають, що бажають добра бідним, а насправді піклуються лише про свої інтереси.
Мова персонажів також сприяє розкриттю їхніх образів. Мова Возного пересипана канцеляризмами, юридичними термінами, книжною мовою – всім, що було далеким та незрозумілим простому українцю. Мова закоханих – лірична, пісенна. Мова виборного – це мова наказів та лайки. Мова усіх персонажів багата на прислів’я та приказки.
Значну роль у відтворенні національного колориту, розкриття характерів героїв та їхнього внутрішнього світу відіграють пісні — їх аж 19 – перенесені або стилізовані під фольклор. Пісні Наталки прості, щирі, ліричні, в них віддзеркалюється чистота її душі. У пісні «Кожному городу звичай і права» розкривається життєве кредо мілких багатіїв: більш дужий давить слабшого та намагається розжитися чужим коштом. Цей допоміжний компонент п’єси допомагає розкрити характери персонажів, усвідомити силу їхніх почуттів.