П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'їзд до нас… Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..
К о п и с т к а. Трах-тара-рах — оце вам, діду, резолюція!..
Д і д з ц і п к о м. А ти… А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком).
К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, діду!
Д і д з ц і п к о м. Кинь, бо…
К о п и с т к а. Не дмухайте, діду, проти вітру…
Д і д з ц і п к о м. Бо…
К о п и с т к а. Бо пуп увірветься.
Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.
7
Разом сливе вийшли: із церкви — комісія,
з-за огради — Г и р я, монашки, глухонімий Л а р и в о н.
Натовп подався назад. Галас упав, ущух.
С м и к. Що тут таке, Мусію?
К о п и с т к а. Та як би тобі й сказати… Виходить інцидент.
С м и к. Що саме?.. Хто?..
П а р а с к а. Та хто ж, як не дід Онисько.
Г о д о в а н и й… Бач, досадно стало, що мій рудий…
К о п и с т к а. Та цить!
Д і д Ю х и м десь луною озвався: “Моя мила, щоб ти воза не побила!”
Незорганізований елімент поприходив і за пазухою свою резолюцію держить…
С м и к. Яку тут резолюцію? В циркулярі пишеться, хто буде невдоволений, хай о своїм невдоволенні напише до повітової комісії, і там розсудять…
Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярі обратнеє пишеться. Отож ми, народ, і питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете?
Г о м і н: — Хто вам дозволив?
— Сказано, щоб на обчеських зборах!..
— Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самі?
С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось іди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусію, подержу, поки ми протокола їм прочитаємо…
Немов блискавка в очах у всіх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистці речі церковні, в голубу тканину повиті.
К о п и с т к а (помітивши блиск цей і рух). Не гарячись, Сергію! Чуєш?
С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати.
В а ся (почав читати). Протокол найбідніших граждан слобідки Рибальчанської. Слухали й постановили ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати з церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики…
Г и р я. А скільки вас вписалося?
Г о л о с и . Скільки вас душ?
К о п и с т к а. Дев'яносто сім!
С м и к. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!..
Г и р я. А хто вписався в протокол?
С м и к. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усіх… Хто там? Ну?
В а ся (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусій та Парасковея…
Г о л о с . І сюди вскочила!
Д р у г и й. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.
В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Іван…
Г и р я. Не вірю!
С м и к. Що?
Г и р я.Не вірю! Ви багато без спросу повписували…
С м и к. Кого, наприклад?
Г и р я. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити.
С м и к (усміхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Іван стоїть, спитай його!..
К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол — уся Совєцька власть держиться…
Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..
К о п и с т к а. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід — ану?
Всі обернулися до Стоножки Івана.
Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:
— Я не з доброї волі писався… Я щоб не давати чаші і хреста…
Г и р я (блиснув злим смішком). Чули?
Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата — народ!
Д і д з ц і п к о м. Отак, щоб ви знали!
З н а т о в п у: — Га?
— Га-га?
— Ага!
— Ага-га.
К о п и с т к а аж зблід.
Подивився на Стоножку, щось хотів сказати та тільки крекнув:
— Хто б знав, що такий інцидент случиться! У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:
— Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я… за вас, за неграмотного, писався… (До всіх). Тато писалися!..
С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться — не вдержишся… Ніяк не вдержишся… (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а).
С м и к (до Васі — аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шість… Вичитуй далі, хто там!..
Два голоси: — Випишіть і мене!..
— І мене. Драча Микиту…
— Сироту Юхима!..
Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий… Виписуйтесь!
З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся!
Д і д Ю х и м (протиснувся крізь натовп). Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли… Отак, пригадую… Три тижні без харчу, ще й лихоманка — нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з'явіть собі — генерал-лейтенант Скобильов під'їздить, ну отак як до соломи: “Здорово, дєті мої, орли!..” Бачить — нікоторий солдат на ногах не встоїть… та й заплакав. “Дісьвительно, говорить… (По паузі). Та не рябєй, говорить, дєті, — богові молитва, а церкві служба… даром не минеться!..”
Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи — говори!.. Говори!
Д і д Ю х и м. І не минулась! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла Совєцька власть, которая за нашого брата стала і стоїть… І до судної дошки стоятиме… (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Васі). Впиши мене у протокол… за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!..
З натовпу голоси: — Впишіть і мене!..
— І мене: Кондратія Хурсу!
— Сироту Юхима!
С м и к. Впиши! (Взявши у Васі протоколи, згорнув його). Було і є дев'яносто сім!
К о п и с т к а (на сторону Гирі та Годованого). Оце вам резолюція!
Тут дід з ділком як не вчепиться в діда Юхима:
— А на тім світі?.. На тім світі що тобі скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять?..
Д і д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тільки не з тобою! Так і богові скажу: у очі в пекло, тільки не з тобою!.. (Одійшов геть, суворий, спокійний).
Д і д з ц і п к о м (заверещав услід йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло!
Д і д Ю х и м (обернувся, подивився на всіх). Солдат пекла не боїться!..
Г и р я. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах… Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів… Навколішки станьмо… (Простяг руки). Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина… благаємо — поставте чашу і хрест, покладіть на божий трон!.. Не знущайтеся!..
Монашки (як пні вклонилися). Молимо вас, православні… Благащим просимо словом…
Вклонилися і ті, що поруч стояли.
Ще вищою визначилась на задньому плані понура і грізна постать глухонімого.
С м и к. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очі замазуєш?
Г и р я. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласі навіть співав, і люди тебе за це поважали. Коли тепер не віриш, то не заважай другому, не заступай стежки до бога…
С м и к. Був і я темним, та, спасибі революції, прозрів… Побачив, що віра — темниця, а попи то є сторожа… От і кажу…
Г и р я. Благаємо, покладіть святиню, бо їй же, сердешній, болить у немитих, може і грішних руках… Вона ж батьківськими й нашими молитвами вкрита, вона слізьми нашими полита… (Упав навколішки і заспівав: “Взбраннєй воєводо, побєдмгельная”).
До його пристали Ч е р н и ц і.