Магомет і Хадиза – Пантелеймон Куліш

Видавництво: Львів, друкарня Кароля Будвейєра.

Рік: 1883.

Кількість сторінок: 46.

«Магомет і Хадиза» — поема Пантелеймона Куліша. Вперше надрукована окремим виданням у 1883 році у Львові. Автограф до наших днів не дійшов.

Куліш згадує про публікацію поеми в листі до свого близького знайомого, фізика і теолога Івана Пулюя від 9 квітня 1883 р.: "Я печатаю невеличку поему "Магомет і Хадиза".

Як зазначено у примітках до поеми в другому томі «Сочинений и писем П. А. Кулиша» (К., 1908), видавець І. Каманін мав у своєму розпорядженні примірник поеми, подарований автором своїй дружині О. М. Куліш. На окремому листку П. Куліш написав присвяту дружині «Принос», згодом опубліковану у Сочинения и письма П. А. Кулиша: В 5 т.— К., 1902.— Т.

2.— С. 90.

Пантелеймона Куліша (1819–1897) читач знає насамперед як автора першого українського історичного роману «Чорна рада», адже з усього творчого доробку письменника у програму середньої школи додано лише цей твір. Насправді ж Куліш є не лише талановитим прозаїком, але і перекладачем та поетом. Іван Франко зазначив, що Пантелеймон Куліш «перворядна звізда у нашому письменстві» та «один з корифеїв нашої літератури».

Куліш був знавцем багатьох мов і це знання він активно використовував — переклав 15 драм В. Шекспіра, 10 з яких видав у Львові Іван Франко (написавши до них передмову і примітки). Відомо також, що багато років свого життя присвятив перекладові Біблії, деякі частини з якої також було опубліковано у Львові, однак більшу частину перекладеного матеріалу, на жаль, було втрачено під час пожежі у його маєтку на хуторі Мотронівка. Також він є автором короткої прози і поетом — у доробку Пантелеймона Куліша багато віршів і поем, серед яких східною (арабською і турецькою) тематикою вирізняються три — «Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка» і «Дума про татарина й орапа».

Любов і кохання у поемі П. Куліша та історичне тло подій

«Магомет і Хадиза», як помітно вже з назви, це, передусым, поема про любов, темою якої є стосунки пророка Магомета (Мухаммада) і його першої дружини Хадизи (Хадіджі).

Ця поема належить до «пізнього» періоду творчості Куліша — написана у 1883 році і того ж року вперше була надрукована у Львові.

Імена героїв твору звучать трохи незвично для сучасного читача, однак пов’язано це з тим, що у ХІХ ст. не було не лише стандарту вимови власних імен іншомовного походження, а також і будь-яких праць з історії Ісламу українською мовою (тому кожен письменник міг мати власну орфографію). Піонером у справі стандартизації правопису українських та іншомовних слів став, починаючи з 1890-х років, перший і найвидатніший український сходознавець Агатангел Кримський.

Епіграфом до поеми (замість переднього слова про Магомета) Куліш обрав цитату з книги американського вченого Д. В. Дрепера «Історія боротьби між вірою і наукою» про особу самого Мухаммада, а також його любов до Хадіджі.

Крім цієї цитати, автор додав і віршований епіграф, що починається рядками «Не говори зі мною про коханнє, про жизні цвіт, про щастє…». Це монолог Мухаммада до Аеші (Айші) про його почуття до Хадіджі як до ідеальної жінки:

…Ні одної

Нема на світі лучшої й не буде…

Во ім’я Бога, красоти такої

Не бачили ніколи грішні люде!

У самому тексті поеми автор паралельно розповідає дві нерозривно зв’язані історії: зародження їх кохання та історію виникнення нової релігії — Ісламу. На жаль, практично нічого невідомо про те, яку саме інформацію використовував Куліш під час написання поеми, звідки брав джерела про біографію Мухаммада. Адже на початку 80-х років ХІХ ст. ще не було інформації про Іслам нашою рідною мовою.

Вже з перших рядків помітно, що автор поеми був ознайомлений з Кораном. Швидше за все, він читав популярний в другій половині ХІХ ст. у європейців французькомий переклад аятів Корану (Куліш багато подорожував країнами Західної Європи, був у Стамбулі, мав прекрасну бібліотеку). Також, без сумніву, він використовував праці англійського та американського філософа-позитивіста В. Д. Дрепера (цитату якого використав для епіграфу) і ще інші, невідомі нам західноєвропейські джерела. До російських сходознавчих праць він навряд чи звертався, адже, як відомо, знаменитий словник Брокгауза та Ефрона (найпопулярніше джерело знань про Схід, орієнталістські та ісламознавчі статті у якому написав вже згаданий А. Кримський), побачив світ вже після написання Кулішем поеми «Магомет і Хадиза».

Пантелеймон Куліш досить детально відтворює історичні події, що передували зародженню мусульманської релігії і на тлі яких розгортається основна дія. Художньо довершені пейзажі земель Аравії, а також деталі з життєдіяльності Посланця Господа є ніби обрамою історії кохання Мухаммада і Хадіджі. Сюжетна лінія твору вибудована таким чином, що автор показує становлення Мухаммада як Пророка, що започаткував Іслам, паралельно із зародженням його почуттів до Хадіджі. Релігія, заснована ним, також базується на принципі любові Творця до своїх творінь.

Поема складається з прологу і двох пісень (розділів). Куліш як знавець Біблії та історії стародавнього світу багато уваги приділяє розповіді про історичні події на Аравійському півострові, ранньому християнству, а також язичницьким ритуалам, що мали місце біля Кааби у доісламські часи. Усі ці речі він майстерно вводить у тканину сюжету.

Крім самої розповіді про кохання, не менш важливим є показ шляху Мухаммада від простої людини до Пророка Божого, засновника світової релігії. Можливо, що любовна історія в основі сюжету твору — лише привід для глибшого філософського розмірковування про саму особу Мухаммада.

Куліш вводить у свою поему численні українські мотиви — використовує українські слова-поняття (наприклад, Мухаммад порівнюється з гетьманом), не раз згадує про прагнення українського народу до незалежності, іноді герої твору своєю батьківщиною називають Україну, а також багато інших типово українських деталей побутового життя (наприклад, Мухаммад носить жупан). Письменник, якому були близькі ідеї епохи Романтизму підтримував не лише суто романтичну парадигму про цінність національної самобутності і право кожного народу на самовизначення, але і мріяв про самостійну Українську державу.

Мухаммад — Пророк, посвячений любов’ю. Хадіджа — чиста жемчужина любові

Мухаммад у творі Куліша — герой, у якому автор у рамках романтичного дискурсу не просто зобразив історичну особу Пророка, що жив на Аравійському півострові у VІ ст. н. е., але і наділив його рисами українського козака-борця.

У поемі «Магомет і Хадиза» читач вперше бачить Мухаммада молодим хлопцем, убогим сиротою, що працює у багатої пані на ім’я Хадиза. Він описаний як «високий, рум’яний, чорнобривий… а голос водопад, гучний, дзвінкий, гримучий». З самого початку автор наголошує на його особливому світобаченні, на можливості його місійної діяльності. Куліш зобразив Мухаммада справжнім лицарем, відважним воїном. Для українськго ж читача такий опис виглядає більш типовим для романтичного зображення молодого козака.

Одночасно пророк Мухаммад у поемі Куліша — герой, який не знає страху, впевнений у своїй місії, адже його веде Господь. На самому початку твору автор змальовує сцену, у якій Мухаммад намагається наставити язичників біля каменя Кааби на правильний шлях, пропонує їм здійснювати намаз, але вони його з ненавистю проганяють («навіжена, розлючена темнота» хоче його задушити). Мухаммада рятує багата вдова Хадиза, дає йому своїх слуг, які повинні його берегти, і він вирушає через Сирію у грецькі торгові міста (тут Куліш трохи відходить від офіційних відомостей, згідно з якими Хадіджа, займаючись торгівлею, наймала чоловіків для ведення своїх справ. Коли до неї дійшли чутки про Посланця Аллаха, його правдивість, чесність та шляхетність, вона запропонувала Мухаммаду поїхати з її товаром до міста Шам. Він повинен узяти з собою її слугу на ім’я Майсара. Посланник Аллаха прийняв її пропозицію і поїхав з її товаром, чим значно примножив її прибутки). Такий прийом з охудожнення історії, до якого не раз вдається письменник, цілком виправданий вимогами сюжету, адже його поема є літературним твором і не претендує на історичну достовірність.