Детальний Аналіз
«Стилет чи стилос?..» Маланюк
«Стилет чи стилос?..» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Стилет чи стилос?..»: філософська, громадянська лірика,
Жанр «Стилет чи стилос?..»: вірш.
Мотиви «Стилет чи стилос?..»: ролі слова, митця в житті суспільства; утвердження думки, що митець повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.
Віршовий розмір «Стилет чи стилос?..»: ямб.
Художні особливості «Стилет чи стилос?..»: у поезії реальний світ постає крізь призму поетового «я» і читач захоплюється символічністю та образністю. Так, у вірші «Стилет чи стилос?..» ці предмети мають не просто пряме, матеріально виражене значення: стилет — короткий кинджал, стилос — паличка для письма. Стилет є символом одвічного близького бою сам на сам, свідомого вибору жертовної боротьби за ідеали народу. Стилос — це уособлення мистецтва з його витонченою гармонією, музикою людських почуттів та магією добра й краси. Ліричний герой поезії, а з ним і сам автор вагається, чому віддати перевагу — боротьбі, дії, силі чи прекрасному, поезії. Вибір цей інколи буває трагічним. Найчастіше в житті людини й у природі відбувається протиборство, суперечка або переплетення цих сил (там «пестощі» — «тут — жаха набряклий вітром обрій»), І все ж герой зачарований «веселим галасом бою», «безмежжям» та готовий поринути у вир бурхливого життя.
Примітки: Є. Маланюк продовжив традиції Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, якіпідкреслювали суспільну важливість поезії. Концепція мистецтва Маланюка — служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї. «Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко / Вагаються трагічні терези», — так поет роздумує над місією митця і його покликанням, яке за жодних обставин не допускає фальшу чи кон’юнктури. Стилет і стилос, зброя і перо, сила і краса зливаються в єдиному образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді.
ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
«Маланюкова поезія залишиться… доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, — ай згустком волі і думки, що концентруються в пекуче почуття» (І. Дзюба).