Аналіз «Уривок з поеми» Маланюк
«Уривок з поеми» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури: громадянська лірика.
Жанр «Уривок з поеми»: вірш.
Мотиви «Уривок з поеми»: спогад поета про запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю, возвеличення історичної пам’яті українського народу, розкриття найкращих рис вдачі козаків-українців; заклик до пробудження в українців почуття національної свідомості, психології переможця, віра в силу й безсмертя рідного народу.
Художні особливості «Уривок з поеми»:
- епітети: «залізна голова», «п’яний сміх», «запорозька кров»;
- метафори: «народ мій жбурне»; «рокоче запорозька кров»;
- порівняння: «херсонські прерії— мов Січ»;
- алюзії: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти», «Вставайте! Кайдани порвіте!»;
- інверсія народ мій.
Примітки: «Уривок з поеми» слугує яскравим прикладом «козацької лірики». Перед читачем з’являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також образи січовика, отамана, Січі. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі із XX ст., апелюючи до народної пам’яті, що закарбувала на своїх сторінках славні звитяги та перемоги українських козаків. Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишню доблесть прадідів, що «уміли кинуть п’яний сміх / В скривавлене обличчя — муці», у жилах котрих «рокоче запорозька кров». Навіть тоді, коли «держава рухнула», у козаків не опустились руки: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!»
Про свою причетність до «тієї породи» козаків, які могли однією рукою тримати рало, а другою — шаблю, стверджує Є. Маланюк устами ліричного героя поезії «УРИВОК З ПОЕМИ». Він належить до тих, що «уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя — муці», «хто в дикий вихор гопака втіляв життя назустріч степу…». Недарма епіграфом до своєї поезії Є. Маланюк вибрав рядок з вірша бельгійського поета Еміля Верхарна: «Я син цієї раси…»
Поет використовує історичні події для розкриття найкращих рис вдачі козаків-українців — волелюбність, військову міць, відчайдушність, нескореність у бою.
Поглиблюючи традиції своїх попередників (Т. Шевченка, І. Франка), один з «найвизначніших поетів нашої доби» Є. Маланюк намагався зрушити національну свідомість українців, нагадавши їм бойову славу предків, критично оцінивши минуле й сучасне. Ліричний герой, звертаючись до московського ворога, упевнений, що його народ
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!