ТИХА ЕЛЕГІЯ
Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки…
Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі, на тихі води
хай випадкове слово не впаде…
Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю
себе й тоді, як в землю перейду…
Коли мене питають: «Рідну мову
чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо… Краще не скажу…
Коли мене питають: «Україну
чи зможеш ти забуть на чужині?»
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені…»
Коментар
Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою… Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т. Шевченка: «Однаковісінько мені…» Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.