Повій вітре на Вкраїну – Степан Руданський

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі…

Повій, вітре, з полуночі.



Між ярами там долина,

Там біленькая хатина,

В тій хатині голУбонька,

ГолУбонька-дівчИнонька.



Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця.

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча миле.



Зупинися нишком-тишком

Над рум'яним білим личком,

Над тим личком зупинися,

Чи спить мила — подивися.



Як спить мила, не збудилась —

Нагадай їй, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась

І кохати присягалась…



Як заб'ється їй серденько,

Як дівча зітхне тяженько,

Як заплачуть чорні очі,

Вертай, вітре, к полуночі.



А як мене позабула,

Як нелюба пригорнула —

Ти розвійся край долині,

Не вертайся з України…



Вітер віє, вітер віє;

Серце тужить, серце мліє…

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю замирає.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: